Чому Китаю вигідне затягування війни в Україні

Китай намагається витягти з конфлікту в Європі максимум стратегічної вигоди, і одна з очевидних моделей поведінки — прагнення затягувати бойові дії в Україні. Це не просто прагнення уникнути відкритої підтримки однієї зі сторін; за цим стоїть обчислена логіка міжнародної геополітики, економічних інтересів та часових перспектив, які можуть довести Пекін до вигіднішої позиції на глобальній арені.

На перший погляд може здатися, що довготривалий конфлікт — це передусім витрати та ризики. Проте для Китаю тривала нестабільність у Європі створює кілька важливих переваг. По-перше, вона відволікає увагу західних союзників і змушує США та ЄС витрачати ресурси на військову, гуманітарну та енергетичну підтримку, що ослаблює їхню здатність одночасно протистояти китайським амбіціям в Азії, зокрема щодо Тайваню.

По-друге, тривала війна підтримує напругу на енергетичних та товарних ринках, що дає Пекіну гнучкість у формуванні власних торговельних угод з росією та іншими постачальниками сировини. Енергетична залежність Європи від росії може коливатися, але довга невизначеність означає можливість для Китаю зайняти позиції посередника або вигідного покупця, купуючи активи за знижені ціни і укладаючи довгострокові контракти.

По-третє, війна створює політичне поле для просування концепції мультиполярного світу, яку активно експлуатує Пекін: продовжуючи вдавати нейтралітет або формально дистанціюючись від конфлікту, Китай позиціонує себе як «поміркований» гравець, який пропонує дипломатичні рішення, одночасно нарощуючи свій вплив у міжнародних інституціях.

Китай виграє час для внутрішньої модернізації армії, технологічного розвитку та укріплення економічного потенціалу. Чим довше тривають бойові дії в Україні, тим більше шансів у Пекіна уникнути синхронного тиску з боку Заходу у питаннях торгівлі, технологій та безпеки, поки він зміцнює свої позиції в Південно-Східній Азії, Африці та Латинській Америці.

Крім того, затяжний конфлікт сприяє фрагментації міжнародних коаліцій. Європейські країни можуть бути змушені шукати окремі енергетичні й економічні рішення, що відкриває простір для китайських інвестицій. Дипломатичне використання криз дозволяє Китаю укладати двосторонні угоди поза рамками узгоджених західних політик, накопичуючи вплив у регіонах, де Захід ослаблений увагою до України.

Також важлива роль інформаційної і економічної мультиплікації: довготривала нестабільність прожене інвесторів від ризикових ринків Західної Європи, одночасно підштовхуючи деякі країни до зближення з Китаєм як з молотом стабільності та джерелом капіталу. Це дозволяє Пекіну будувати мережі економічної залежності, котрі стануть важливими важелями впливу у майбутньому.

Втім, стратегія затягування — не без ризиків. Зростання репутаційних втрат, підозри в підтримці агресора та можливі економічні наслідки через санкції можуть ускладнити довгострокові плани Пекіна. Окрім того, ескалація конфлікту або непередбачувана помилка можуть спричинити глобальну кризу, у якій Китай теж постраждає через залежності в ланцюгах постачання і фінансових ринках.

Для України та її партнерів важливо розуміти мотивацію Пекіна: не лише пряма вигода від торгівлі або енергії, а й прагнення купити собі час для власного стратегічного перепозиціювання. Це означає, що політичні і дипломатичні кроки мають бути спрямовані не лише на негайну підтримку фронту, але й на глобальну координацію, яка зменшить можливість використання затяжного конфлікту як інструменту впливу.

Отже, для Китаю вигідно тягнути війну в Україні не тому, що це прямий шлях до багатства, а тому, що тривала нестабільність відкриває простір для стратегічних маневрів: часом сильніший за гроші, а витримка і геополітичне терпіння дають змогу формувати нові центри впливу у світі, де ролі і альянси ще не остаточно визначені.