Демобілізація: Пендзин про два варіанти вирішення

Питання демобілізації після завершення активних бойових дій уже стоїть на порядку денному для українського суспільства та влади. Складність процесу підкреслює необхідність комплексного підходу: від кадрових рішень у Збройних Силах до відновлення соціальних гарантій для тих, хто повернеться до мирного життя. У цьому контексті важливо врахувати думку експертів і практиків, зокрема заяви Пензіна, який окреслив два можливі шляхи вирішення проблеми. Важливо також пам’ятати, що державна політика має реагувати заздалегідь: "Государство уже сейчас должно работать над этим".

За словами Пензіна, дві стратегії виходу з режиму масштабної мобілізації відрізняються підходом до кадрового забезпечення і соціальної підтримки. Перший шлях — це поступова трансформація системи, коли пріоритетом стає поетапна реінтеграція військовослужбовців у цивільне життя з акцентом на підготовку та працевлаштування. Другий — радикальніша модернізація оборонної структури держави з посиленням контрактної армії, автоматизацією та перерозподілом ресурсів, що дозволить значно скоротити потребу в широкій призовній кампанії. Обидва варіанти вимагають скоординованих дій між міністерствами, місцевою владою та бізнесом.

Перший сценарій передбачає програму, орієнтовану на ветерана та його родину. Основні елементи такого підходу включають: професійну перекваліфікацію, психологічну підтримку, медичну реабілітацію та сприяння працевлаштуванню. Для успіху необхідні зрозумілі механізми фінансування та координація з приватним сектором, який може надати робочі місця та програми стажувань. У цьому контексті важливе значення має соціальна підтримка — від компенсацій до доступу до освіти для демобілізованих і членів їхніх сімей. Такий підхід поступово знижує напругу у суспільстві і дає можливість інтегрувати колишніх військових у мирне життя без різких стрибків у кадровій політиці армії.

Позитивним ефектом цього шляху є також зміцнення суспільної довіри: громадяни бачать, що держава дбає про повернення людей з фронту. Але є й ризики — тривалість і вартість реалізації таких програм можуть бути значними, а без чітких нормативів і контролю допомога може не дістатися тим, хто її потребує найбільше.

Другий варіант, який пропонує Пендзин, акцентує увагу на змінах у самому військовому устрої. Це означає поступову відмову від масового залучення громадян у військову службу на користь посилення професійної, контрактної армії з сучасними технологіями та підготовкою. Такий підхід дозволяє скоротити соціальне навантаження, пов’язане з масовою демобілізацією, і робить оборонну систему більш ефективною і передбачуваною.

Модернізація вимагає інвестицій у техніку, навчальні центри, цифрову інфраструктуру та підвищення стандартів служби. Перевага цього шляху — можливість швидше адаптуватися до нових викликів без значних соціальних потрясінь. Водночас існує й стратегічний ризик: перехід має бути поступовим і спланованим, щоб не ослабити обороноздатність у критичний момент. Тому державна політика повинна поєднувати кадрові реформи із соціальними гарантіями для тих, хто все ще потребує підтримки.

Обидва шляхи включають спільні елементи: необхідність прозорих процедур, фінансової відповідальності та партнерства з громадянським суспільством. Україна стоїть перед вибором моделі, яка найкраще відповідатиме її безпековим і економічним реаліям, але незалежно від обраного курсу, військовослужбовці і їхні сім'ї повинні залишатися в центрі уваги держави.

Практична імплементація будь-якого сценарію вимагатиме підготовки нормативної бази, створення інформаційних кампаній і запуску пілотних проектів у регіонах. Важливо, щоб рішення ухвалювалися з урахуванням думки експертів, ветеранів і громадянського сектору. Лише тоді процес демобілізації не перетвориться на джерело нових соціальних викликів, а стане можливістю для оновлення суспільного договору між державою і громадянами.

Підсумовуючи, можна сказати: демобілізація — це не лише військове питання, а комплексна задача для всієї країни. Вислів "Государство уже сейчас должно работать над этим" нагадує, що відкладати підготовку не можна. Прийняття збалансованих рішень, що поєднують елементи обох шляхів, може стати ключем до стабільного та гідного повернення захисників у мирне життя.