Навіщо СЕЗ на Донбасі потрібен гаманцю путіна

Ідея створення спеціальної економічної зони на тимчасово окупованих територіях Донбасу викликала шквал політичних дискусій. З одного боку — обіцянки відновлення інфраструктури й залучення інвестицій, з іншого — підозри щодо механізмів фінансової вигоди для проросійських еліт. У центрі сумнівів опинився так званий «кошелек путіна» та питання, чому росія відкидає чи спротивляється таким пропозиціям.

Офіційна пропозиція Києва про вільну економічну зону (СЕЗ) для Донбасу має на меті створити економічні стимули для повернення підприємств і робочих місць. Проте для частини російських чи проросійських структур це не просто економічний інструмент — це шанс закріпити контроль над потоками капіталу. СЕЗ дає юридичні можливості для митних і податкових маневрів, спрощених процедур та особливих режимів для інвесторів. Саме ці лазівки можуть перетворюватися на механізми відмивання грошей, схеми для освоєння бюджетів і привілеї для компаній, пов’язаних із впливовими особами.

Нерідко медіа та експерти говорять про «кошелек» як метафору для фінансових потоків, які підтримують політичну машину і впливають на регіональні рішення. У ситуації Донбасу створення СЕЗ може стати інструментом не лише для відновлення, а й для легітимізації економічної присутності сил, які мають приховані політичні інтереси.

По-перше, відкрите економічне поле під українським контролем уможливлює прозорість, якої бояться приховані бенефіціари. Прозорі процедури тендерів, міжнародний аудит і зовнішній контроль роблять неможливими старі схеми швидкого «віджиму» коштів. По-друге, якщо Донбас інтегрувати у загальноукраїнську економіку, це підриває наратив про «особливий статус», який використовують для легалізації економічної автономії проросійських груп. Нарешті, по-третє, легальні інвестиції з Європи та міжнародних організацій ставлять під загрозу домінування російських компаній у регіоні.

Тому на рівні впливових кіл у Москві або серед пов’язаних з нею еліт може виникати протест проти сценарію, де СЕЗ служить інструментом відновлення під контролем Києва. Саме це і пояснює, чому «кошелек путіна» або його інтереси можуть виступати проти чи шукати способи перехоплення процесу.

Щоб мінімізувати ризики використання СЕЗ як економічної ширми для корупційних схем, Україна має закласти кілька ключових гарантій. По-перше, прозорі правила вступу до зони і міжнародний аудит усіх великих контрактів. По-друге, участь міжнародних партнерів як гарантій, які будуть контролювати джерела фінансування та походження інвесторів. По-третє, створення антикорупційних механізмів та публічних реєстрів власності, які унеможливлять приховані договори через підконтрольні фірми.

Крім того, варто передбачити етапи повернення місцевого контролю над економічними процесами: початково дозволити спеціальний режим для відновлення інфраструктури під наглядом міжнародних місій, а потім поступово трансформувати СЕЗ у повноцінну частину національної економіки з українським правовим полем. Такий підхід зменшить можливості для зовнішніх акторів використати територію для власного збагачення.

Питання про СЕЗ на Донбасі — це не лише про гроші. Це про те, хто диктує правила відновлення, кому дістануться прибутки від реконструкції та чи не перетвориться економіка на інструмент політичного тиску. Якщо Київ зможе поєднати сміливі економічні кроки з жорсткими прозорими механізмами контролю, то шанс зробити зі спеціальної зони інструмент відновлення, а не «кошелек», значно зросте.