Одесу заснувала не Катерина II: як насправді називався місто за сотні років до захоплення

Про походження назви та фактичне заснування міст часто точаться дискусії, які поєднують археологію, історичні документи і політику пам’яті. У випадку Одеси популярна версія про заснування міста Катериною II має історичне підґрунтя в офіційних імперських актах, але не пояснює попередніх етапів розвитку цього порту й прибережної території. Щоб зрозуміти, як насправді називався населений пункт на цьому місці за сотні років до переходу під контроль Російської імперії, варто розглянути різні джерела і контексти.

Одесу заснувала не Катерина II: як насправді називався місто за сотні років до захоплення

Найпоширеніший міф про те, що Одесу створено "з нуля" за волею імператриці, значною мірою пов’язаний з процесом імперської модернізації півдня Східної Європи у XVIII столітті. Проте археологічні розкопки й письмові джерела свідчать про те, що на місці сучасного міста існували давніші поселення та фортифікації. У місцевих джерелах, західноєвропейських звітах і османських документах фігурують різні топоніми. Серед них найчастіше згадується Хаджибей (іноді в транслітерації як Hacibey або Khadjibey) — назва, пов’язана з османським періодом і татарськими оповідями про укріплення на лимані.

Перед приходом османів і тим паче до утвердження російської влади ця частина узбережжя була зоною перманентних контактів: тут діяли торгові шляхи, сезонні рибальські та ремісничі поселення, а також давніші сліди присутності грецьких колоній і скіфських культур. Термінологія й конкретні назви змінювалися в залежності від мови хронік, адміністративного центру та економічної ролі точки на березі.

Ранні згадки, топоніми та джерела

Історики звертають увагу на кілька важливих шарів у топоніміці та документах. По-перше, грецькі та римські джерела зображують регіон як зону впливу торгівельних пунктів у Чорноморському регіоні. По-друге, у Середньовіччі сюди проникали генуезькі та венеційські купці, які закладали факторії вздовж узбережжя. По-третє, в османській адміністративній практиці з’являються укріплення і порти з мусульманськими й тюркськими назвами — саме тут і з’являється термін Хаджибей, який відображає геополітичну ситуацію того часу.

Після кількасот років таких змін у джерелах зустрічаємо згадки про невеликі укріплення й поселення, але не про місто в європейському розумінні цього слова. Документи кінця XVIII століття, пов’язані з розширенням впливу росії на південь, фіксують перетворення порту та його адміністративну інтеграцію в імперську систему. Саме тоді з’являється практика офіційного "заснування" міст у відповідності до указів і карт, що полегшувало керування і сприяло притоку інвестицій і переселенців.

Тому в контексті історичної правди важливо відрізняти: офіційне заснування міста як адміністративної одиниці під імперським патронатом від існування поселення і топоніму на цьому місці задовго до цього рішення. Саме така різниця часто губиться у публічних наративів, де роль імператриці виставляється як творча та первісна.

Політика пам’яті, сучасні наслідки та чому це важливо

Дискусія про те, хто "заснував" Одесу, має не лише академічний інтерес, а й політичний. Будування міфів про походження міст часто використовують для легітимації владних рішень, перекладу культурного центру на мову імперських символів або, навпаки, для відновлення місцевої ідентичності. Коли офіційні тексти акцентують роль Катерини II, це віддзеркалює певну політичну конструкцію минулого, яка може затьмарювати історичну різноманітність попередніх шарів населення і топонімів.

Актуалізація того, що на місці сучасного міста були назви й укріплення, які передували імперському періоду, сприяє відкриттю більш комплексної картини минулого. Це важливо для культурної політики, туристичної інтерпретації та місцевої освіти: якщо вказувати на Хаджибей або інші історичні назви як на частину довготривалої історії території, це розширює розуміння спадщини та дає змогу врахувати внесок різних спільнот.

У політичному вимірі такі уточнення можуть впливати на те, як формуються наративи про належність, пам’ять і відповідальність за збереження історичних об’єктів. Справжній інтерес до джерел і археології допомагає зменшити ризик інструменталізації минулого і створити підстави для більш збалансованих дискусій про міську ідентичність.

Підсумовуючи, можна сказати, що твердження про суто імперське народження Одеси є спрощенням: територія мала довгу історію життя під різними назвами та адміністраціями. Вивчення раніших топонімів, зокрема Хаджибея, дає змогу краще зрозуміти послідовність змін і уникнути монокультурних трактувань минулого, які часто використовуються в політичних цілях.