Перше «ім'я» Ужгорода — від фортеці й річки: як колись називали місто, якому понад 1000 років

Ужгород — місто з багатою історією та складною політичною долею, яке часто постає в медіаповістці як прикордонний центр із європейським вектором. Сьогодні його ім'я асоціюється з зеленими набережними, старовинною фортецею і мультикультурним шаром мешканців. Але як колись називали це місто, якому вже понад 1000 років, і звідки походить перше «ім'я» Ужгорода — від фортеці чи від річки? Про це говорять археологічні знахідки, письмові джерела та історичні наративи, які формували політичну ідентичність регіону.

Перше «ім'я»: поєднання річки і замку

Назва, яку ми сьогодні знаємо як Ужгород, має логічне й етимологічне коріння у географії й фортифікації: поєднання назви річки Уж і слова, що позначає укріплення або населений пункт. У давніх джерелах місто фігурує під варіантами, близькими до угорського Ungvár — тобто «замок на Унгу (Ужі)». Саме таку версію підтверджує і місцева топоніміка: річка Уж задає природну опору для поселення, а фортеця на високому мисі слугувала політичним і військовим центром протягом століть.

Археологічні розкопки та ранні літописні згадки вказують, що на цьому місці ще в ранньому середньовіччі існували укріплені поселення. Колись у цьому місті жили білі хорвати — племена, що відіграли помітну роль у формуванні етнокультурного ландшафту Карпатського регіону. Їхні сліди в матеріальній культурі та легендах дають підстави говорити про давнє походження поселення, яке згодом стало важливим вузлом у середньовічних політичних структурах.

Історичні трансформації: від князівства до сучасної адміністрації

Позиція міста на перетині торгових і військових шляхів визначила його долю в крупних політичних перерозподілах: спочатку під впливом східноєвропейських князівств, згодом у складі Корони угорської, далі — під владою Габсбургів, у межах Чехословаччини міжвоєнного періоду, а після Другої світової війни — у складі Радянської України й нарешті незалежної України. Кожна адміністративна зміна накладала свій шар на міську ідентичність, мову в публічному просторі та демографічний склад. Саме через такі зміни перше «ім'я» міста — ім'я, пов'язане з фортецею і річкою — отримувало нове трактування в офіційних і народних наративах.

У політичному сенсі Ужгород виступає не лише обласним центром: він є точкою перетину українських, угорських та румунських інтересів у Закарпатті. Питання прав національних меншин, мовної політики, місцевого самоврядування та євроінтеграційних прагнень постійно повертаються в дискурс і впливають на те, як мешканці й зовнішні гравці називають і сприймають місто.

Символи та сучасна політика пам'яті

Старий замок, музичні й культурні традиції, а також пам'ять про давніх мешканців, серед яких були й білі хорвати, перетворилися на важливі інструменти у процесі конструювання міської політики пам'яті. Влада та громадські інституції використовують ці символи для формування локальної ідентичності, що має важливе значення у політичній конкуренції за ресурси та міжнародну увагу.

Сучасні урбаністичні проєкти, туристичні маршрути уздовж набережної Ужа, реставрація замкових споруд і культурні фестивалі — усе це не тільки питання економіки, але й політики: через них відбувається визначення того, яке «ім'я» міста буде домінувати в публічному полі. Чи буде це історично-русинська чи українська нарація, чи наголос на угорській спадщині — політичні рішення визначають, як міська пам'ять транслюється далі.

Отже, перше «ім'я» Ужгорода — це наслідок природного ландшафту та укріплень, але також результат тривалого політичного процесу, у якому річка і фортеця стали не лише фізичними орієнтирами, а й символами історичного вибору. У регіоні, де колись жили білі хорвати, сьогодні триває дискусія про те, як поєднати багаторівневу спадщину з вимогами сучасної політики і розвитку.