Питання не в Донбасі: чому путін не зупиниться, навіть отримавши території

У розмовах про майбутнє України часто з'являється проста теза: якщо Москва отримає контроль над частиною нашої землі, конфлікт може завершитися. Проте реальна логіка кремля і поведінка режиму на чолі з путіном свідчать про інше. Навіть отримавши частину українських територій, росія навряд чи зупиниться — і це не тільки питання кордонів, а питання системної політики, ідеології та внутрішньої динаміки влади.

Питання не в Донбасі: чому путін не зупиниться, навіть отримавши території

Фраза російською, що часто цитувалася у засобах масової інформації: «Получив украинские территории, Россия точно пойдет дальше», у концентрованому вигляді відображає прагнення не до простого коригування ліній на карті, а до підтвердження глобального імперського статусу. Для путіна і його оточення окупація — не лише тактична задача, а засіб легітимації режиму, зміцнення контролю над елітами та мобілізації суспільства проти вигаданих зовнішніх ворогів. Тому навіть після анексії чи встановлення маріонеткових адміністрацій логіка буде спрямована на нові цілі.

Причини, чому кремль не зупиниться

Є кілька ключових факторів, які пояснюють чому отримання територій не мусить означати кінець агресії.

По-перше, ідеологічна база. Режим у Москві керується наративами про "історичну єдність" і "захист російськомовних", які дозволяють перетворювати захоплення територій на моральне виправдання подальших кроків. Ці наративи роблять будь-яку паузу тимчасовою — завданням стає постійне розширення зони впливу.

По-друге, безпекова парадигма. Для росії важливо створити буферні зони, нейтралізувати сусідів як союзників Заходу і обмежити можливості НАТО. Отримавши контроль над певними територіями, кремль може продовжити просування під приводом "забезпечення безпеки", доводячи, що попередній крок був недостатнім.

По-третє, внутрішньополітичні механізми. Перемоги на зовнішньому фронті зміцнюють позиції правлячої еліти, зменшують ризик внутрішньої опозиції та підсилюють легітимність через образ зовнішнього ворога. Це створює потужний стимул для продовження агресії, а не для пошуку компромісу.

По-четверте, економічні й стратегічні інтереси. Контроль над ресурсами, транспортними коридорами та інфраструктурою дає додаткові мотиви для розширення впливу. Для кремля територіальний контроль часто перетворюється на спосіб економічного підживлення режиму та кліки, яка його підтримує.

Міжнародні наслідки та шляхи стримування

Реакція міжнародної спільноти визначатиме, чи зможе агресор отримати довготривалі вигоди від своїх дій. Слабкі й розрізнені санкції або політика "заморожування" конфлікту лише підживлюють апетити путіна. Натомість послідовна, широкомасштабна і довгострокова стратегія стримування — санкції, військова підтримка України, енергетична диверсифікація — може знизити мотивацію до нових експансій.

Критично важлива також інформаційна й економічна ізоляція для ослаблення внутрішнього консенсусу навколо ідеї постійної війни. Підтримка українського громадянського суспільства, посилення обороноздатності та міжнародна юридична відповідальність за воєнні злочини — все це інструменти, які зменшують імовірність подальшої ескалації.

Водночас Україні й союзникам варто усвідомити: питання не обмежується лише спірними регіонами. Якщо метою кремля є демонстрація сили і переписування геополітичних правил, то поступки у вигляді територій можуть стати лише першим кроком до нових домагань. Це означає, що мир має бути не просто примусовим перемир'ям, а фундаментом для відновлення безпеки, відновлення міжнародного права і гарантій неповторення агресії.

Отже, висновок простий, але важливий: отримання територій не гарантує миру. Поки існує логіка імперської експансії і внутрішні стимули, які заохочують режим до продовження війни, жодні тимчасові успіхи не стануть остаточним рішенням. Саме тому ключем до довготривалої безпеки є поєднання сильної оборони, міжнародної солідарності та чітких політичних гарантій, які унеможливлять нові спроби розширення з боку росії.