Ефективність перехоплення: експерт порівняв ППО України та Ізраїлю

Порівняння протиповітряних оборон двох країн — України та Ізраїлю — привертає значну увагу експертів і громадськості. Генерал-лейтенант у відставці Ігор Романенко стверджує, що за ключовим показником перехоплення сучасні системи обох держав демонструють близькі результати, і це має важливі наслідки для стратегічного планування та громадської безпеки.

Ефективність перехоплення: експерт порівняв ППО України та Ізраїлю

За оцінкою Ігоря Романенка, рівень успішних перехоплень у Ізраїлю й України знаходиться на приблизно однаковому рівні — близько 90%. Такий показник свідчить про високу ефективність наявних засобів ППО, але одночасно наголошує на тому, що абсолютного захисту не існує. Романенко підкреслює, що запозичення окремих рішень, як-от ідея "Залізного купола", не гарантує ідеального покриття в інших умовах та для інших типів загроз.

Ізраїльська система ППО, відома як "Залізний купол", дійсно ефективна для перехоплення короткодальніх і некерованих снарядів та ракет, однак її архітектура та тактика застосування оптимізовані для конкретних сценаріїв — щільних запусків із близьких відстаней і обмеженої території. Натомість на полі бою в Україні часто застосовуються інші типи ракет і дронів, що вимагає комплексного підходу.

Комплексність захисту та виклики перехоплення

Ізраїльська оборона поєднує кілька шарів: наземні ракетні комплекси, авіацію, безпілотні апарати і ракети-перехоплювачі. Україна також розвиває мультишарову систему, у яку входять як імпортні комплекси типу Patriot, так і власні рішення для боротьби з дронами та крилатими ракетами. Проте Романенко наголошує, що навіть найкраща система не зможе забезпечити 100% перехоплення — таких систем у світі поки немає.

Окремим і особливо складним викликом залишаються балістичні та маневруючі ракети великої швидкості — наприклад, Іскандер, Кинджал чи майбутні платформи типу Циркон. Їхня висока швидкість, малий час на реагування і маневрування значно ускладнюють завдання перехоплення. Також значну проблему становлять масовані атаки дронами, зокрема типу Shahed, коли ворог одночасно запускає десятки або сотні цілей, змушуючи систему вибирати пріоритети.

На тактичному рівні українські підрозділи ППО формують мобільні групи, застосовують рішень для боротьби з окремими безпілотниками й експериментують із дронами-перехоплювачами. Проте нинішня модель часто передбачає "один оператор — один дрон", тоді як майбутнім кроком має стати управління роєм перехоплювачів одним оператором. Ця еволюція потребує часу, ресурсів і значної координації.

Стратегічні наслідки та час на розгортання власних систем

Виробництво і розгортання власних систем ППО — це довгостроковий процес. За словами інших українських експертів, повне розгортання і інтеграція національних комплексів потребуватиме принаймні року або більше. Це пов’язано не лише з виготовленням компонентів, а й із навчанням персоналу, налагодженням логістики, випробуваннями та інтеграцією в загальну систему управління повітряною обороною.

Крім того, постачання ракет для імпортних систем, зокрема для комплексів Patriot, може затримуватися через виробничі обмеження й політичні рішення партнерів. Тому Україні доводиться одночасно шукати альтернативні джерела озброєння і розвивати власні технології, щоб зменшити залежність від зовнішніх постачань.

Підсумовуючи, можна сказати, що дані порівняння підкреслюють як успіхи, так і виклики: сучасні системи дозволяють збивати значну частину атак — близько 90% — але повна гарантія безпеки неможлива. Найважливіші напрямки — розвиток багатошарового захисту, підвищення мобільності та автоматизації засобів протидії дронам, а також швидке масштабування власного виробництва і диверсифікація постачань. Лише такий комплексний підхід дасть змогу зменшити втрати від авіаційних й ракетних ударів і підвищити стійкість держави до нових загроз.