Яременко: кінець війни, Трамп і Зеленський

В умовах глобальної невизначеності важливо зрозуміти, куди рухається західний світ і які уроки з цього потрібно винести Україні. Публічні виступи політиків та аналітиків, серед яких і думки Богдана Яременка, допомагають вималювати можливі сценарії розвитку подій — від дипломатичних рішень до внутрішньої політики. У цій статті ми розглянемо ключові фактори, що формують перспективи, і поради для практичних кроків у коротко- та середньостроковій перспективі.

Богдан Яременко акцентує увагу на тому, що в сучасній політичній риториці часто домінує логіка виборчого циклу. Політики, зокрема у західних країнах, приймають рішення під тиском громадської думки та майбутніх виборів, що відображається на зовнішній політиці і підтримці союзників. Це створює додаткову нестабільність для країн, які залежать від міжнародної допомоги. Тому ключове завдання для України — робити свої кроки так, щоб вони були стійкими незалежно від коливань у партійних інтересах західних столиць. У контексті розмов про «кінець війни» важливо розрізняти реалістичні політичні опції від бажаних медіа-наративів.

Коли говорять про закінчення бойових дій, часто мають на увазі швидкі домовленості або навпаки — довгу заморожену конфронтацію. Обидва сценарії несуть ризики. Кінець війни через компроміс може виглядати привабливо, але без гарантій безпеки й ефективного міжнародного механізму це може перетворитися на передишку перед новими ескалаціями. У той же час тривала війна виснажує економіку, підриває довіру до інституцій і посилює політичні розколи. Отже ключові завдання: диверсифікація партнерств, зміцнення обороноздатності та посилення переговорних позицій через міжнародні інститути. При цьому треба враховувати, що рішення союзників залежать від їхніх внутрішніх політичних циклів — і тут роль західного світу стає визначальною.

Повернення або вплив політиків типу Трампа може змінити пріоритети зовнішньої політики США та інших країн. Популістські тенденції і прагматичні угоди з супутніми умовами знижують передбачуваність партнерів. Це означає, що Україні слід готуватися до різних варіантів розвитку подій: від потужної підтримки союзників до більш обережної чи умовної допомоги. Практичні висновки: нарощувати власну економічну стійкість, розвивати оборонну індустрію, шукати регіональні альянси й активніше працювати на дипломатичних майданчиках. Водночас важливо не піддаватися паніці і зберігати чітку комунікацію з населенням, пояснюючи реальні ризики та стратегії їх мінімізації.

Глобальні зміни спонукають до переформатування підходів: від короткострокових заяв до довготермінових інституційних рішень. У цьому контексті риторика про «вибори» часто маскує складні переговорні процеси, тому країні потрібні не лише політичні жесті, а й реальні реформи, що підвищують її привабливість як партнера.

Перш за все, Україна має посилити внутрішню єдність і зосередитись на реформах, які зміцнюють економіку та інститути. Це включає податкову прозорість, антикорупційні механізми, модернізацію армії та підтримку інновацій. По-друге, важливо будувати багатовекторну зовнішню політику: окрім традиційних західних партнерів, шукати нові можливості для співпраці з країнами, які готові інвестувати в довгострокові проекти. По-третє, країна має підвищувати інформаційну стійкість суспільства, щоб зменшити вплив дезінформації під час виборчих циклів у партнерів.

Підсумовуючи, рух західного світу створює як ризики, так і можливості. Думки експертів, зокрема Богдана Яременка, нагадують: політична реальність часто підпорядкована моментальним інтересам виборців, але стратегічне планування може зменшити залежність від зовнішніх коливань. Для успіху потрібна поєднана робота влади, бізнесу та громадянського суспільства — тоді Україна зможе перетворити зовнішні виклики на поштовх для внутрішнього розвитку.