Рік у рік українські міста витрачають десятки мільйонів гривень на очищення вулиць від ожеледиці — але чому вартість одного й того ж обсягу робіт у різних регіонах відрізняється іноді в кілька разів? У центрі питання — не лише ціна на сіль чи техніка, а й система закупівель, логістика, екологічні вимоги та політичні рішення. У статті розбираємо, де саме посипання вулиць обходиться найдорожче і які чинники формують цю «золоту» вартість.
«Золота сіль»: у якому регіоні посипання доріг найдорожче і чомуВартість посипання доріг — це сукупний показник, в якому враховані матеріали (протиожеледні засоби), техніка, робоча сила, зберігання, логістика та адміністративні витрати. У гірських і віддалених районах, де сезон ожеледиці триває довше, а під'їзні шляхи складні й довгі, собівартість робіт традиційно вища. Однак навіть у рівнинних регіонах різниця між цінами часто пояснюється не географією, а процедурою закупівель: фрагментовані локальні тендери, відсутність централізованих закупівель та низька конкуренція підвищують ціну до «золотої». Найбільше переплат відчувають невеликі міста та громади, які змушені купувати сіль та реагенти вроздріб за завищеними тарифами або укладати контракти з локальними постачальниками без конкуренції.
Фактори, що підвищують ціну: від логістики до корупціїКлючові фактори, які формують високу вартість посипання доріг:
- Логістика і відстань. Перевезення великої партії протиожеледних засобів у віддалені райони або в гори вимагає додаткових витрат на транспорт і зберігання.
- Масштаб закупівель. Великі централізовані закупівлі забезпечують нижчу ціну за рахунок оптової вигоди, тоді як дрібні закупівлі для окремих громад — дорожчі.
- Якість реагентів. Деякі реактиви ефективніші, але дорожчі; вимоги до екологічності (менше хлоридів, альтернативні розчини) також підвищують собівартість.
- Технічне оснащення. Стан автопарку та оснащення снігоприбиральної техніки впливає на продуктивність і, відповідно, на витрати.
- Процедури держзакупівель і прозорість. Відсутність конкурентних конкурсів, невірні технічні специфікації або штучне дроблення тендерів створюють можливості для завищення цін.
- Корупційні ризики. Там, де контролю мало, постачальники можуть отримувати супутні прибутки, а місцеві бюджети — втрачати десятки відсотків від потенційної економії.
Що робити: політика, яка знизить витрати і підвищить якістьЩоб зменшити «золоту» вартість посипання, потрібен комплекс заходів. По-перше, варто впроваджувати централізовані або кооперативні закупівлі на рівні області чи кількох громад — це знизить ціну за одиницю і зменшить логістичні витрати. По-друге, слід підвищити прозорість тендерів і посилити контроль за їх виконанням: електронні майданчики, відкриті специфікації і публічні аудит-звіти зменшать можливості для корупції.
Третій напрям — інвестиції в техніку та альтернативні методи боротьби з ожеледицею: попереднє оброблення розчинами, використання менш шкідливих реагентів, модернізація парку снігоприбиральної техніки. Це може підвищити початкові витрати, але знизить довгострокові витрати на матеріали та поточний ремонт доріг. Не менш важлива екологічна оцінка: вибір екологічно безпечних протиожеледних засобів мінімізує шкоду шляховому покриттю та довкіллю, що теж відображається на бюджеті в довгостроковій перспективі.
Політична воля і законодавчі ініціативи також мають значення: стандарти закупівель, стимулювання об'єднання громад при закупівлях, жорсткіші санкції за маніпуляції на тендерах — все це інструменти зниження собівартості. Місцева влада має діяти відкрито, а громадяни — вимагати звітності щодо витрат на посипання доріг та ефективності витрачених коштів.
Отже, «золота сіль» — це не лише про фізичну ціну матеріалів. Це про систему прийняття рішень, логістику, екологічні пріоритети та прозорість державних витрат. Там, де ці складові працюють узгоджено, посипання обходиться значно дешевше — і якісніше працює на безпеку громадян.