Хто обманув ЗСУ на мінах — фігуранти афери

Дискусія навколо постачання оборонної продукції, зокрема мін для потреб ЗСУ, знову вийшла на перший план після масштабного розслідування. Журналісти вказують на серйозні невідповідності в документах та механізмах оплати, що породили підозри щодо системного шахрайства. У цій статті ми підсумовуємо ключові висновки та звертаємо увагу на те, про яку саме структуру йдеться і хто фігурує як можливий кінцевий власник.

За даними розслідування видання «Телеграф», йдеться про мережу приватних підрядників, які виступали посередниками у постачанні мін до армії. У матеріалі зазначено, що у схемі брали участь кілька компаній зі складною структурою власності, реєстрацією в різних юрисдикціях та значною кількістю афілійованих фірм. Саме така структура дозволяла формувати завищені ціни, подавати фіктивні звіти і приховувати кінцевих бенефіціарів.

У розслідуванні не йдеться про одну очевидну назву, натомість журналісти зібрали докази на користь існування групи підприємств, пов'язаних між собою через спільних керівників та агентські договори. Суть версії така: головним постачальником виступала приватна компанія, що діяла як субпідрядник для державних замовлень і мала низку дочірніх та афілійованих юросіб. Фактичний власник (або кінцевий бенефіціар) не був відкрито вказаний у реєстрах — замість цього використовувалися посередники та фірми-прокладки, що утруднювало ідентифікацію реального контролю.

Журналісти наголошують, що частина документів вказує на людей, пов'язаних із бізнес-колами у оборонній сфері: менеджери з досвідом у приватних фірмах, адвокати, які реєстрували компанії, та номінальні директори. Саме через такі ланцюги і проходили транзакції, які, за версією розслідувачів, забезпечували виведення значних коштів із держбюджету. Водночас офіційних кримінальних висновків у публічних джерелах на момент публікації може не бути — тому слід відрізняти журналістські підозри від вироків суду.

Важливо також зазначити, що озвучені у розслідуванні прізвища та назви компаній часто супроводжуються юридичною запобіжністю. Матеріал концентрується на схемах і механіках, а не на однозначному судовому вироку щодо конкретної особи. Проте саме структурні особливості бізнесу (реєстрація в кількох юрисдикціях, зміна керівного складу, використання рахунків у різних банках) дозволяють розслідувачам вивести на імовірних фігурантів.

За оприлюдненими даними, схема включала кілька ключових елементів: завищення цін у договорах, поділ поставок між афілійованими постачальниками, підміна матеріалів або невідповідність технічним вимогам та складні фінансові ланцюги для приховування платежів. Часто замовлення формувалися через держпідприємства або уповноважені структури, а фактична реалізація і документообіг залишались у руках приватних субпідрядників.

Наслідки такої схеми для держави та ЗСУ можуть бути значними: втрата коштів бюджетів, ризики дефіциту боєприпасів або надходження продукції низької якості, яка ставить під загрозу безпеку військових. Окрім матеріальних збитків, подібні випадки підривають довіру до системи держзакупівель та ускладнюють роботу добросовісних підрядників.

Ефективна відповідь на виявлені ризики повинна включати посилення прозорості при реєстрації бенефіціарів, жорсткіший контроль якості продукції, відкритий доступ до інформації про переможців тендерів та розширену перевірку ланцюгів постачання. Журналістські розслідування, як-от це від «Телеграфа», відіграють важливу роль у виявленні проблем, проте остаточні висновки має робити прокуратура та суди на підставі доказів.

Підсумовуючи, можна сказати, що у центрі уваги розслідування — складна мережа приватних компаній і посередників, через які, за версією журналістів, проходили постачання мін до ЗСУ. Хто саме є кінцевим власником і чи буде доведено причетність конкретних осіб до кримінальних правопорушень — залежить від подальших дій правоохоронних органів та судової системи. Тим часом важливо посилювати механізми контролю і прозорості, щоб мінімізувати ризики повторення подібних ситуацій у майбутньому.