Ірма Шелест
Дипломат і міністр закордонних справ України у 2014–2019 роках Павло Клімкін пояснив в ефірі Radio NV, чому президент Володимир Зеленський, на його думку, правильно робить, підвищуючи ставки у переговорах зі Сполученими Штатами. Йдеться не про загострення заради конфлікту, а про спробу не допустити ситуації, за якої Україну змушуватимуть погодитися на рішення, що суперечать її безпеці та державним інтересам.
У центрі дискусії опинилися відносини Києва та Вашингтона, а також підхід президента США Дональда Трампа до міжнародних переговорів. Американський лідер традиційно надає перевагу жорсткому стилю, швидким домовленостям і демонстрації сили. Для нього переговори часто є процесом торгу, у якому кожна сторона має показати, наскільки важливими є її вимоги та якою буде ціна відмови від них.
Саме тому, вважає Клімкін, українська влада не повинна переходити до позиції пасивного очікування. Якщо Київ лише реагуватиме на пропозиції партнерів, не формулюючи власних умов, інтереси України можуть опинитися на другому плані. Підняття ставок у такій ситуації є способом нагадати: Україна не є об’єктом міжнародних домовленостей, а має бути повноправним учасником процесу.
Чому Зеленський підвищує ставки у переговорах
Переговорна позиція України формується під впливом кількох чинників. Насамперед ідеться про необхідність гарантувати довгострокову безпеку держави. Будь-яка домовленість, яка лише тимчасово припинить бойові дії, але не усуне загрозу нового нападу, може стати паузою перед наступним етапом війни. Саме цього сценарію Київ прагне уникнути.
Для Зеленського важливо, щоб питання територій, гарантій безпеки, військової підтримки та відповідальності росії розглядалися в одному комплексі. Відокремлення цих тем може створити ризик, коли Україну підштовхуватимуть до поступок, не пропонуючи достатніх механізмів захисту. Тому українська сторона намагається чітко окреслити червоні лінії й показати, що мир не може бути побудований виключно на українських поступках.
Підвищення ставок також має внутрішньополітичний вимір. Українське суспільство очікує від влади не просто завершення війни, а справедливого та надійного миру. Будь-яке рішення, яке виглядатиме як капітуляція або відмова від принципових інтересів, може спричинити серйозну недовіру. Президент змушений враховувати не лише позицію зовнішніх партнерів, а й настрої громадян, військових та родин загиблих.
Водночас жорсткіша риторика не означає відмову від дипломатії. Навпаки, вона має посилити переговорні можливості Києва. Сторона, яка демонструє готовність захищати власну позицію, зазвичай отримує більше простору для торгу. Для України це особливо важливо, адже переговори відбуваються не в умовах рівності ресурсів: США мають значно більший політичний та економічний вплив, а росія намагається використати втому партнерів від війни.
Яким може бути «урок» від Трампа
Фраза про те, що Трамп хотів дати Україні урок, відображає його прагнення продемонструвати правила гри у відносинах із союзниками. Американський президент може вважати, що партнери повинні чітко усвідомлювати залежність від підтримки Сполучених Штатів і відповідно коригувати свою поведінку. У такій логіці публічний тиск стає інструментом дисципліни та способом змусити іншу сторону швидше погоджуватися на запропонований формат.
Проте для України подібний підхід має ризики. Війна росії проти України є не звичайним комерційним спором і не питанням, яке можна вирішити простим обміном поступок. За кожним пунктом переговорів стоять життя людей, окуповані території, питання відповідальності та майбутня архітектура європейської безпеки. Якщо рішення ухвалюватимуться лише з огляду на політичну швидкість, довгострокові наслідки можуть виявитися небезпечними.
Клімкін наголошує на важливості розуміння американської політичної логіки. Трамп може реагувати не стільки на емоційні аргументи, скільки на демонстрацію вигоди, сили та конкретного результату. Тому Україна має пояснювати Вашингтону, чому підтримка Києва відповідає інтересам самих Сполучених Штатів. Це стосується не лише моральної допомоги жертві агресії, а й збереження міжнародного порядку, стримування авторитарних режимів та недопущення прецеденту, за якого силове захоплення територій стає ефективною стратегією.
Відповідь Трампа може бути різною. Він здатен посилити тиск на Зеленського, вимагати більшої поступливості або наполягати на якнайшвидшому укладенні рамкової угоди. Водночас жорстка позиція Києва може змусити американську адміністрацію уважніше поставитися до українських аргументів. Якщо Україна покаже, що без її участі будь-яка домовленість не працюватиме, Вашингтон буде змушений враховувати цю реальність.
Що означає стратегія Києва для майбутніх домовленостей
Найскладніше завдання для української дипломатії полягає в тому, щоб одночасно зберегти підтримку США та не втратити власну суб’єктність. Надмірна конфронтація із Вашингтоном може послабити позиції України, але й безумовне прийняття чужого сценарію створює ще більші ризики. Саме баланс між партнерством і самостійністю визначатиме подальший розвиток переговорів.
Україна зацікавлена у підтримці Сполучених Штатів, однак ця підтримка має бути частиною зрозумілої стратегії. Києву необхідні не лише заяви про солідарність, а й конкретні гарантії, оборонні можливості, політична присутність союзників та механізми контролю за виконанням домовленостей. Без цього навіть укладена угода може залишитися декларацією, яку росія спробує використати у власних інтересах.
Підвищення ставок Зеленським можна розглядати як сигнал і для США, і для інших міжнародних партнерів. Україна готова до переговорів, але не погодиться на мир, який створює передумови для нової війни. Така позиція може ускладнювати діалог у короткостроковій перспективі, проте водночас формує чіткі правила, без яких стабільна домовленість неможлива.
Подальша реакція Дональда Трампа залежатиме від того, чи побачить він у позиції Києва перешкоду для власної політичної мети, чи навпаки — аргумент на користь сильнішої переговорної лінії щодо росії. Якщо американська адміністрація прагне продемонструвати здатність укладати результативні угоди, їй важливо врахувати реальні умови та позицію самої України.
Таким чином, за оцінкою Павла Клімкіна, дії Зеленського є спробою не допустити нав’язування Україні чужого сценарію. Київ підвищує ставки не для того, щоб зруйнувати діалог зі США, а щоб зробити його більш предметним і рівноправним. У найближчий час головним питанням стане те, чи зможуть Вашингтон і Київ узгодити спільне бачення миру, яке одночасно відповідатиме американським інтересам та гарантуватиме Україні реальну безпеку.