Пономарьова Мар'яна
Участь володимира путіна, Сі Цзіньпіна та Дональда Трампа в одній міжнародній зустрічі може створити гучний дипломатичний ефект, однак не обов’язково наблизить завершення війни проти України. В Україні попереджають: формат переговорів, у якому Київ не матиме повноцінного голосу, здатен не зупинити агресію, а навпаки — посилити впевненість російського керівництва у можливості продовжувати бойові дії.
Ключова проблема такого сценарію полягає у складі учасників. Якщо майбутнє України обговорюватимуть представники росії, Китаю та Сполучених Штатів без безпосередньої участі української сторони, рішення можуть ухвалюватися не з урахуванням інтересів держави, яка захищається, а на основі домовленостей між глобальними центрами сили. Для Києва це означало б ризик перетворення на об’єкт переговорів, а не на рівноправного суб’єкта міжнародної політики.
Українські представники неодноразово наголошували, що сталий мир неможливий без участі України. Йдеться не лише про політичну позицію, а про практичну необхідність: саме українське суспільство зазнало найбільших втрат, а українська влада має визначати умови, за яких можна гарантувати безпеку країни та її громадян. Будь-які рішення, ухвалені без Києва, можуть виявитися нежиттєздатними або створити передумови для нового етапу війни.
Чому тристоронній формат може бути вигідним кремлю
Для володимира путіна сама поява на рівних у форматі з лідерами США та Китаю стала б важливим політичним сигналом. Російський президент отримав би можливість продемонструвати власній аудиторії, що Москва не перебуває в міжнародній ізоляції та бере участь у визначенні світового порядку. Такий ефект може бути використаний російською пропагандою для виправдання подальшої агресії.
Окрім символічного значення, зустріч могла б надати кремлю додатковий час для досягнення військових цілей. Росія може використовувати дипломатичні контакти як інструмент затягування переговорів, одночасно зберігаючи тиск на фронті та продовжуючи ракетні й дронові атаки. У такому разі заяви про мир перетворюються на прикриття для підготовки нових наступальних операцій.
Найбільший ризик полягає в тому, що переговорний процес без чітких умов припинення вогню може стати винагородою за агресію. Якщо кремль побачить, що військовий тиск приводить до прямих контактів із найвпливовішими державами, це може зміцнити переконання російського керівництва у правильності обраної стратегії. Замість стимулу до відмови від війни Москва отримає мотивацію підвищувати ставки.
Китай у такому форматі також матиме можливість посилити власний дипломатичний вплив. Пекін прагне позиціонувати себе як одного з головних посередників у міжнародних конфліктах, проте його підхід не завжди збігається з українським баченням справедливого миру. Під виглядом закликів до припинення бойових дій можуть просуватися пропозиції, які фактично передбачатимуть замороження конфлікту без надійних гарантій безпеки для України.
Чому участь України є принциповою
Потенційно значно результативнішим міг би бути формат, у якому за одним столом зустрілися б лідери України, США та росії. Навіть така зустріч не гарантує швидкого досягнення домовленостей, але вона створює умови для прямого обговорення головних питань: припинення вогню, обміну полоненими, повернення депортованих українських дітей, виведення російських військ і надання міжнародних гарантій.
Присутність України дозволила б уникнути спекуляцій щодо нібито готовності Києва погодитися на будь-які територіальні чи політичні поступки. Українська сторона могла б чітко визначити червоні лінії та пояснити, чому формальне перемир’я без гарантій перетвориться лише на паузу перед новим нападом. Для міжнародних партнерів це також стало б нагодою почути позицію держави без посередників і трактувань з боку інших учасників.
Важливо розрізняти припинення бойових дій і завершення війни. Перше може бути тимчасовим і не усуває причин агресії. Друге передбачає політичні, безпекові та правові механізми, які не дозволять росії повторити напад. Якщо переговори зведуться лише до вимоги від України зупинити опір, це не буде справжнім миром, оскільки загроза залишиться.
Для Києва принциповими залишаються питання контролю над власною територією, майбутнього української армії, міжнародних гарантій і відповідальності росії за скоєні злочини. Без відповідей на ці питання будь-яка декларація про мир матиме декларативний характер. Водночас Україна зацікавлена в дипломатії, якщо вона спрямована на реальне припинення агресії, а не на легалізацію її наслідків.
Яким має бути ефективний мирний процес
Міжнародні переговори можуть бути дієвими лише за умови, що вони спираються на чіткі правила. Насамперед росія має продемонструвати готовність до припинення атак і відмови від ультиматумів. Будь-які домовленості повинні передбачати механізми контролю, визначені наслідки за порушення та участь держав, які здатні гарантувати їх виконання.
Важливу роль відіграє і єдність партнерів України. Якщо США та європейські держави матимуть узгоджену позицію, кремлю буде складніше використовувати суперечності між союзниками. Навпаки, публічна конкуренція за право стати головним посередником може створити для росії додаткові можливості маневрувати та уникати відповідальності.
Саме тому можливу зустріч путіна, Сі та Трампа не варто оцінювати лише за її резонансом. Головним критерієм має бути те, чи наближає вона Україну до безпечного й справедливого миру. Якщо українська сторона залишиться поза процесом, а переговори обмежаться обговоренням інтересів великих держав, такий формат може не завершити війну, а відкласти її наступний етап.
Справжнє завершення війни можливе лише тоді, коли дипломатія позбавляє агресора вигоди від насильства. Будь-яка міжнародна ініціатива має посилювати безпеку України, гарантувати дотримання домовленостей і не створювати враження, що силове захоплення територій приносить політичні дивіденди. В іншому разі гучна зустріч лідерів може стати не кроком до миру, а сигналом для кремля продовжувати війну.