Символ Донбасу і не тільки. Яку страву місцеві називали «Террикон» і чому

У підсумку питань про регіональну ідентичність та побутову культуру навіть найпростіша страва може стати маркером історії. У Донбасі одна з таких кулінарних назв — Террикон — викликає не лише асоціації з гірничими відвалами, а й складну палітру соціальних, економічних і політичних значень. Саме тому розповідь про цю страву виходить за рамки кухонної хроніки: вона торкається пам'яті, солідарності та образів регіону.

Походження назви та як готували страву

За свідченнями місцевих, назва страви походить від зовнішнього вигляду: шарувата або конусоподібна композиція інгредієнтів нагадувала маленький террикон, тобто відвал породи, що є звичним елементом ландшафту Донбасу. Готували її не лише в родинах шахтарів, як часто думають: рецепт був поширений серед міських і сільських мешканців, бо вимагав простих і доступних продуктів — картоплі, буряка, моркви, цибулі, іноді сала або дрібно нарізаного м'яса, інколи з додаванням кисломолочних чи майонезних заправок. Варіантів було чимало: хтось формував страву у вигляді купки, хтось викладав її шарами в миску, дехто підсмажував окремі компоненти, щоб отримати контраст текстур.

Соціальний та політичний контекст

Найважливіше те, що назва переросла в символ — підкреслюючи зв'язок людей із землею видобутку й умовами праці. Террикон у розумінні мешканців став метафорою того, що залишає після себе промислова діяльність: і родинні історії, і сліди екології, і соціальні виклики. Політики та громадські активісти використовували цей образ у промовах і флешмобах, аби говорити про права робітників, про інфраструктуру регіону або про відновлення територій після промислового занепаду.

В контексті публічної політики блюдо, назване на честь відвалу, могло слугувати «м'яким» способом нагадати про потреби регіону: підтримка ветеранів праці, програми з оздоровлення довкілля, відбудова міст. На рівні повсякденності страва була знаком гостинності і простоти — те, що доступне широким верствам населення, і водночас тримає пам'ять про професії, які формували локальну ідентичність.

Сучасне значення і культурна пам'ять

Сьогодні, коли промислові пейзажі Донбасу стали предметом міжнародної уваги, кулінарні історії набувають нового значення. Пригадаючи, що цю страва готували не тільки в сім'ях шахтарів, сучасні жителі і діаспора використовують образи їжі як спосіб зберегти або реконструювати культурну спадщину. Місцеві ініціативи включають фестивалі вуличної їжі, кулінарні виставки та розповіді в інтернеті, де Террикон описують як символ рідного краю — зі всіма його болями і гордістю.

Крім цього, кулінарна пам'ять може стати інструментом діалогу: спільні обіди, майстер-класи і ремінісценції про страви минулого допомагають створювати майданчики для обговорення політичних тем — праці, екології, місцевого самоврядування — у менш конфронтаційній формі. Так регіональна кухня перетворюється на засіб збереження спадщини та одночасно на механізм громадянської мобілізації.

Отже, історія страви, яку місцеві називали Террикон, — це не лише кулінарна цікавинка. Це складний соціокультурний феномен, що поєднує матеріальні умови, пам'ять поколінь і політичні наративи. Коли ми говоримо про їжу Донбасу, ми говоримо про людей, про їхні турботи і надії — і про те, як прості рецепти можуть допомагати зберегти ідентичність в умовах змін.