Ірма Шелест
Ідея відновлення транзиту російського газу через територію України може стати одним із найбільш суперечливих пунктів потенційної мирної угоди. За інформацією, яку оприлюднило видання NYT, спеціальні представники президента США Дональда Трампа Стів Віткофф і Джаред Кушнер обговорювали з президентом України Володимиром Зеленським можливість повернення газових поставок із росії до європейських споживачів українським маршрутом. Така пропозиція, за даними джерел, також розглядалася під час контактів американських представників із європейськими посадовцями.
Для Києва питання російського газу має не лише економічний, а й безпековий та політичний вимір. Україна протягом тривалого часу послідовно скорочувала залежність від енергоносіїв із росії, а після початку повномасштабної війни повністю відмовилася від імпорту російського газу. Відновлення транзиту могло б означати повернення до моделі, яку українська влада та суспільство розглядають як один із чинників політичного й енергетичного впливу Москви.
Що передбачає пропозиція щодо транзиту газу
Потенційна ініціатива полягає у використанні української газотранспортної системи для постачання російського газу європейським країнам. Такий маршрут у минулому мав важливе значення для енергетичного ринку континенту, а Україна отримувала доходи від транзитних послуг. Однак після припинення дії попередніх домовленостей і скорочення поставок із росії інфраструктура фактично втратила колишню роль.
Прихильники ідеї можуть розглядати транзит як частину ширшого компромісу. Його потенційними наслідками називають створення додаткового економічного інтересу для сторін, відновлення певних торговельних зв’язків і забезпечення європейських держав додатковим джерелом газу. Для окремих країн це могло б означати зниження вартості енергоносіїв або розширення вибору постачальників у разі дефіциту на ринку.
Водночас сама по собі наявність економічної вигоди не усуває головних ризиків. Росія вже використовувала газові поставки як інструмент тиску на Україну та Європу. Повернення до транзитної моделі могло б посилити позиції Москви, створити нові важелі впливу на європейські уряди та ускладнити формування спільної енергетичної політики Європейського Союзу.
Для України потенційні доходи від транзиту також були б пов’язані з питанням гарантій. Київ мав би отримати чітке розуміння, хто і як захищатиме газотранспортну інфраструктуру, що відбуватиметься у разі порушення домовленостей та чи не стане транзит приводом для нового політичного або військового тиску. Без надійних механізмів контролю така домовленість могла б виявитися тимчасовою і вразливою.
Чому пропозиція викликала критику в Європі
У європейських столицях ідея повернення російського газу сприймається неоднозначно. Після початку повномасштабної агресії країни Європи доклали значних зусиль, щоб зменшити залежність від російських енергоносіїв. Йшлося про закупівлю скрапленого природного газу, збільшення імпорту з альтернативних напрямків, розвиток відновлюваної енергетики, розширення сховищ і скорочення споживання.
Тому можливе відновлення транзиту через Україну багато хто розцінює як крок назад. Критики побоюються, що дешевший або доступніший російський газ може знову закріпити енергетичну залежність Європи від кремля. У такому разі росія отримає не лише фінансові надходження, а й можливість впливати на рішення європейських держав через регулювання обсягів поставок.
Окреме занепокоєння викликає політичний сигнал, який така ініціатива може передати. Якщо відновлення торгівлі з росією стане частиною мирного процесу, це може сприйматися як винагорода державі-агресору ще до повного врегулювання наслідків війни. Європейські уряди також мають враховувати позицію України, для якої російський газ є не нейтральним товаром, а елементом багаторічної системи залежності та тиску.
Противники пропозиції наголошують і на репутаційних ризиках. Європейський Союз намагається демонструвати єдність у питаннях санкційної політики та підтримки України. Різке повернення до закупівлі російського газу могло б спричинити розбіжності між країнами, послабити довіру до спільних рішень і створити враження, що економічні інтереси переважають над безпековими міркуваннями.
Якою може бути позиція України
Для Володимира Зеленського обговорення транзиту російського газу є частиною значно ширшої дипломатичної гри. Україна зацікавлена у справедливому та тривалому мирі, однак будь-які економічні домовленості не можуть створювати нові загрози для держави. Київ, імовірно, оцінюватиме таку пропозицію через призму гарантій безпеки, санкційного режиму, контролю над інфраструктурою та реального припинення російської агресії.
Одна з ключових проблем полягає в тому, що транзит потребує довгострокової стабільності. Газові контракти укладаються на роки, тоді як політичні домовленості можуть змінюватися під впливом виборів, внутрішніх криз або нових конфліктів. Якщо росія використає відновлення транзиту для накопичення ресурсів, політичного тиску чи підготовки до подальшої ескалації, наслідки для України та Європи можуть виявитися значно серйознішими за короткострокові економічні переваги.
Важливим питанням залишатиметься і статус самої української газотранспортної системи. У разі відновлення транзиту необхідні прозорі правила роботи, міжнародний контроль, гарантії оплати послуг та механізми швидкого припинення поставок у разі порушень. Без цього Україна ризикує опинитися у ситуації, коли її інфраструктура використовуватиметься для підтримки російського експорту, але водночас залишатиметься мішенню для військових атак.
Обговорення, ініційовані Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером, демонструють, що енергетика може стати важливою складовою майбутніх переговорів. Проте можливе повернення російського газу до Європи через Україну вже викликало гостру реакцію, оскільки зачіпає інтереси одразу кількох сторін. Для США це може бути елементом пошуку компромісу, для європейських країн — питанням енергетичної стабільності, а для України — потенційним ризиком відновлення залежності від держави-агресора.
Надалі увага буде прикута до того, чи стане ця ідея офіційною частиною мирних переговорів, які умови можуть запропонувати Києву та чи погодяться європейські держави підтримати такий підхід. Остаточне рішення залежатиме не лише від економічних розрахунків, а й від гарантій безпеки, позиції української влади та готовності партнерів не допустити повторення енергетичної залежності від росії.