Роксолана Мережко
Політична риторика Дональда Трампа щодо України знову загострилася. Колишній посол США в Україні Джон Гербст у розмові з NV проаналізував суперечності політики Білого дому, можливі мотиви домовленостей американського президента з володимиром путіним і ризики, які виникають для Києва. На його думку, українській владі важливо не піддаватися на емоційні провокації та не робити кроків, які можуть послабити позиції країни у відносинах зі Сполученими Штатами.
Ситуація ускладнюється тим, що Трамп прагне демонструвати виборцям здатність швидко ухвалювати рішення та завершувати затяжні конфлікти. Для нього війна росії проти України є не лише питанням міжнародної безпеки, а й частиною внутрішньополітичної боротьби. Саме тому заяви з Вашингтона можуть бути суперечливими: з одного боку, Білий дім декларує необхідність досягнення миру, а з іншого — тисне на Київ, вимагаючи поступок, які не завжди відповідають українським інтересам.
Чому Трамп атакує Зеленського
За оцінкою Джона Гербста, критика на адресу Володимира Зеленського може бути інструментом політичного тиску. Трамп намагається створити враження, що саме українське керівництво нібито перешкоджає швидкому завершенню війни. Така тактика дозволяє американському президенту перекладати відповідальність за відсутність швидкого результату на Київ, водночас зберігаючи можливість домовлятися з кремлем.
У цьому контексті характеристика «кульгава качка» означає не буквальну втрату влади, а політичну вразливість лідера, який змушений зважати на майбутні вибори, рейтинг і позицію Конгресу. Навіть сильний президент США не може повністю ігнорувати настрої законодавців, військових, дипломатичного корпусу та американського суспільства. Якщо Трамп демонструє готовність до односторонніх поступок росії, це може свідчити не про впевненість, а про бажання отримати швидкий зовнішньополітичний результат.
Тиск на Зеленського також може бути пов’язаний із прагненням Білого дому продемонструвати власним виборцям, що Сполучені Штати більше не готові безумовно фінансувати Україну. Однак подібна риторика не обов’язково означає остаточну відмову Вашингтона від підтримки Києва. Часто йдеться про спробу змінити формат допомоги, посилити контроль за її використанням і змусити українську владу погоджуватися на рішення, які адміністрація Трампа зможе представити як дипломатичний успіх.
Домовленості Трампа з путіним: що стоїть за публічною дипломатією
Особливу увагу Гербст приділяє контактам між Трампом і володимиром путіним. Для американського президента переговори з російським лідером можуть бути способом показати, що він здатен спілкуватися навіть із найскладнішими противниками та знаходити компроміси там, де попередня адміністрація нібито зазнала невдачі. Проте така дипломатія має серйозні ризики, адже кремль традиційно використовує переговори для затягування часу, розколу союзників і нав’язування власного порядку денного.
Росія зацікавлена не лише у припиненні бойових дій на вигідних для себе умовах. Її стратегічна мета значно ширша: обмежити суверенітет України, послабити її зв’язки із Заходом, домогтися зняття санкцій і сформувати нову систему безпеки в Європі, у якій Москва матиме право вето на рішення сусідніх держав. Якщо американсько-російські домовленості не враховуватимуть цієї реальності, вони можуть стати не шляхом до миру, а паузою перед новим етапом агресії.
Для Києва принципово важливо розрізняти реальні гарантії безпеки та політичні обіцянки. Будь-які домовленості мають містити чіткі механізми контролю, відповідальність за порушення та гарантії подальшої підтримки України. Формулювання про «мир за будь-яку ціну» без конкретних зобов’язань може створити небезпечну ілюзію стабільності, тоді як росія використає перерву для відновлення армії та накопичення ресурсів.
Чого не варто робити Києву
Передусім українській владі не слід відповідати на різкі заяви Трампа симетричною емоційною атакою. Публічна сварка зі Сполученими Штатами може задовольнити внутрішню аудиторію, але водночас ускладнить роботу дипломатів і дасть противникам України додаткові аргументи. Києву необхідно зберігати твердість у принципових питаннях, проте формулювати позицію спокійно, юридично чітко та без персональних образ.
Не варто також погоджуватися на непрозорі домовленості, зміст яких українське суспільство та європейські партнери дізнаються постфактум. Будь-яке рішення, що стосується територій, оборони, санкцій або майбутнього статусу України, має проходити широке політичне й правове обговорення. Таємні угоди можуть короткостроково зменшити напругу, але в перспективі вони здатні підірвати довіру всередині країни та створити нові конфлікти із союзниками.
Києву не слід робити ставку лише на одну політичну силу у Вашингтоні. Відносини між Україною та США не повинні залежати виключно від особистих контактів президента Зеленського з Дональдом Трампом. Важливо системно працювати з Конгресом, американськими штатами, оборонними компаніями, експертним середовищем і громадськістю. Така мережа підтримки допоможе зберегти двопартійне розуміння того, що безпека України відповідає інтересам самих Сполучених Штатів.
Окремий напрям — посилення співпраці з європейськими державами. Якщо Вашингтон скорочуватиме участь у підтримці України або вимагатиме швидких поступок, Європа має стати не запасним варіантом, а повноцінною опорою української стратегії. Йдеться про виробництво зброї, фінансування оборони, санкційну політику, підготовку військових і дипломатичну координацію. Чим сильнішою буде європейська підтримка, тим менше шансів, що Україну змушуватимуть прийняти невигідні умови.
Водночас Києву важливо не демонструвати слабкість у питаннях, які стосуються національних інтересів. Україна може бути відкритою до переговорів, але не повинна погоджуватися на одностороннє роззброєння, фактичне визнання окупації чи обмеження власного права на міжнародні союзи. Мирні переговори мають вести до стійкої безпеки, а не до тимчасового замороження конфлікту.
Майбутні проміжні вибори до Конгресу США можуть істотно вплинути на відносини Вашингтона та Києва. Їхній результат покаже, наскільки сильними залишаються позиції Трампа та його політичної команди. Якщо Конгрес стане більш критичним до президента, законодавці можуть активніше контролювати зовнішню політику, допомогу Україні та контакти з росією. Якщо ж Трамп отримає додаткову підтримку, його адміністрація матиме більше простору для реалізації власного бачення переговорів.
Саме тому Україна має готуватися до різних сценаріїв і не чекати завершення американського виборчого циклу. Головне завдання Києва — зберегти міжнародну коаліцію, зміцнити обороноздатність і переконати партнерів, що справедливий мир неможливий без надійних гарантій для України. Навіть якщо риторика Трампа ставатиме жорсткішою, українська дипломатія повинна залишатися послідовною: жодних необдуманих кроків, жодної залежності від персональних симпатій і жодних угод, які створюють загрозу новій війні.