Від козацького хутора до імені сталінського ката: як змінювалася назва великого міста на Дніпрі

Історія одного з найбільших міст на річці Дніпро — це не лише хроніка будівель та індустрії, а ще й історія назв, через які відображається політична пам’ять і соціальна самоідентифікація. У кожному перейменуванні проступають сліди різних епох: від козацьких поселень до імперських амбіцій, від радянської ідеології до сучасних прагнень позбутися символів репресій. Дніпро пройшов кілька таких етапів, що добре відображає складну динаміку української історії.

Коротка історія топоніма

Початково місце, де зараз розташоване місто, було заселено козаками і дрібними хуторськими оселями — типовими для запорозького краю. Згодом, у період імперської експансії, тут виник планований центр, що отримав імперську назву, пов’язану з правлячою династією. Після революційних подій XX століття топонім змінювався в межах нової державної ідеології: з’явилися назви, які мали підкреслити радянську владу і визначних діячів режиму. Саме в такий спосіб сформувався довготривалий радянський топонім, який потім став предметом запеклих дискусій.

Радянське перейменування і роль пам’яті

У міжвоєнний та повоєнний періоди багато міст отримали імена людей, пов’язаних із більшовицьким та сталінським режимом. Такі назви часто служили інструментом ідеологічного впливу: через них формували уявлення про героїв та ворогів часу. Згодом стало очевидним, що деякі почесні імена пов’язані з репресіями, штучним голодом та терором. Назви вулиць, площ та самих міст зберігали цю легітимацію. Тому питання повернення або зміни топонімів мало не лише адміністративний, а й морально-політичний характер — це було питання громадської пам’яті та історичної відповідальності.

Декомунізація і повернення назви у 2016 році

Процес декомунізації в Україні торкнувся й імен міст. У 2016 році, в межах законодавчих змін і суспільного запиту на оновлення символіки, населеному пункту повернули більш нейтральну та близьку до місцевої традиції назву. У 2016 році населеному пункту повернули історичну назву — це рішення стало символом бажання відмежуватися від тоталітарного минулого і відновити зв’язок із національною та регіональною ідентичністю. Важливо розуміти, що такі зміни не відбуваються одномоментно: вони супроводжуються дискусіями в суспільстві, юридичними процедурами та адаптацією документів, карт і громадської свідомості.

Зміна назви має й практичні наслідки: оновлення вивісок, корекція маршрутів, перереєстрація установ і коригування історичних довідників. Проте головна цінність такої трансформації — символічна: суспільство вирішує, які фігури і події воно вважає справжніми героями, а яких — варто викреслити зі свого публічного простору. Саме тому декомунізація часто супроводжується дискусіями про пам’ять, справедливість і історичну відповідальність.

На прикладі великого міста на Дніпрі видно, як топоніміка стає ареною для боротьби між різними версіями минулого. Перейменування — це не лише адміністративний крок, а й акт переосмислення. Для багатьох мешканців нова або відновлена назва стає символом нового етапу: відмова від ідеологічних ярликів і повернення до локальних і національних коренів. Водночас питання пам’яті залишається відкритим: як зберегти уроки історії, не поновлюючи культів насильства, і як зробити так, щоб нові назви були прийнятні для більшості громадян.

У підсумку, еволюція назви цього міста — приклад того, як простір і мова віддзеркалюють політичні зміни. І поки тривають суспільні дискусії, важливо пам’ятати, що кожне перейменування — це шанс переосмислити минуле і спробувати побудувати спільну історію, яка б враховувала як болісні, так і героїчні сторінки минулого. Для містян же процес повернення чи зміни назви часто означає початок нової глави у житті їхньої громади.