Названа на честь одного з братів-засновників Києва: як за 1000 років змінювалася назва цієї вулиці (фото)

Архітектура вулиці справді розповідає про минуле столиці: бруківка, фасади, меморіальні дошки — усе це мовою матеріалу зберігає сліди століть. Коли дивишся на одну з центральних магістралей Києва, не важко уявити, як її назва змінювалася разом із політичними реаліями, а пам'ять про перших поселенців і братів-засновників міста залишалася у топоніміці, хоча й не завжди в тій формі, яку б хотіли сучасники.

Названа на честь одного з братів-засновників Києва: як за 1000 років змінювалася назва цієї вулиці (фото)

Історія однієї вулиці — це мікрокосм долі країни. Вона проходить крізь епохи: Київська Русь, литовсько-польський період, Російська імперія, радянська доба і незалежна Україна. Кожен ревізіон влади приносив із собою нові назви, нові символи і нові історичні наративи. Саме через такі трансформації слово вулиця стає не просто географічним маркером, а інструментом політики пам'яті.

Згідно з легендою, назва вулиці пов'язана з одним із трьох братів-основників — Кия, Щека чи Хорива. Протягом століть цю прив'язку підсилювали або згладжували залежно від того, які історичні образи були зручні панівній культурній політиці. У деякі періоди на мапі міста з'являлись старі назви, інші — витіснялися ідеологічно мотивованими найменуваннями, що мали підкреслити імперську або радянську сутність простору.

Легенда, топонімія та політика: як змінювалися назви

За тисячу років одна й та сама вулиця могла змінити ім'я кілька десятків разів. У ранньофеодальні часи назви часто виникали природньо — за ремеслом, орієнтиром чи родом діяльності мешканців. З поширенням централізованих державних адміністрацій назви стали інструментом влади: так виникали площі і проспекти на честь князів, полководців, радянських діячів.

У період Російської імперії топоніміка набула імперських рис: старі слов'янські назви могли трансформуватися, а іноді — витіснятися. Радянський час приніс масивну хвилю переіменування: релігійні й монархічні назви замінювалися на імена революціонерів, ідеологічних символів, заводів чи партійних функціонерів. Після проголошення незалежності України почалася зворотна хвиля — повернення історичної пам'яті, відновлення давніх назв або створення нових, пов'язаних із національними героями та місцевими діячами.

Останні роки інтенсивність змін зросла через процеси декомунізації та боротьби за символіку. Це вже не лише питання картографії: топонімія — це питання ідентичності, артилерія в битві за те, якою буде колективна пам'ять. Кожне нове ім'я — це повідомлення: кого ми шануємо і кого забуваємо.

Архітектура вулиці як хроніка: від кам'яних мурів до сучасних фасадів

Фасади будівель, сліди ремонту, вуличні ліхтарі та навіть сітка тротуарів створюють пластичну хронологію. Тут видно сліди середньовічних забудов, класицистичні фасади XIX століття, конструктивістські форми початку XX століття, радянські панельні будинки і сучасні реновації. Кожна епоха накладала свій стиль, як кожне переіменування накладало сенс на простір.

Якщо придивитися уважно, можна відчитати політичні шрами: меморіальні дошки на радянських будівлях, іноді переклеєні або закриті, таблички з історичними назвами на пострадянських фасадах, нові вивіски з українською символікою. Архітектура поєднує матеріали — камінь і бетон, цеглу і скло — і водночас поєднує пам'ять різних поколінь.

Сучасні ініціативи збереження історичного середовища часто стикаються з політичною логікою забудовників і чиновників. Тут постає питання: як поєднати потреби розвитку міста з повагою до історичної пам'яті? Чи можна зберегти автентичність вулиці, не перетворивши її на музей під відкритим небом?

Кінцевий сенс цієї тисячолітньої історії простий: вулиця, названа на честь одного з братів-засновників, — це не тільки географічна координата, а дзеркало політичних процесів. Через назви і фасади проходять реформи, війни, ідеології та відновлення. Для мешканців це питання повсякденності — як назвати дорогу до роботи, яку площею назвати ім'ям героя. Для істориків і політиків — це місце дискусії про те, якою має бути національна пам'ять і як її захищати.

Тому, дивлячись на вулицю сьогодні, ми бачимо багатошаровий архів: у назві — відголосок братів-засновників, у камені — сліди століть, а в сучасних вивісках — запит суспільства на справедливу пам'ять і націєтворчість. І саме ці шари роблять перехід від однієї назви до іншої важливим політичним та культурним явищем.