«Як у грі Морський бій»: як Українська бронетехніка працює під обстрілами

Український оборонно-промисловий комплекс працює в умовах, коли кожне рішення має безпосередній вплив на фронт, безпеку військових і здатність держави протистояти тривалій війні. Водночас підприємства галузі змушені долати не лише технологічні виклики, а й складні адміністративні процедури, нестабільні правила та обмеження, які стримують розвиток виробництва. Про це в інтерв’ю Radio NV розповів генеральний директор підприємства «Українська бронетехніка» Владислав Бельбас.

Ключовими темами розмови стали перспективи експорту українського озброєння, проведення закупівель для потреб оборони, так звані «псевдотендери», а також зростання бюрократизації в оборонній сфері. За словами керівника підприємства, українські виробники вже мають значний досвід створення техніки в умовах бойових дій, проте цей потенціал досі не використовується повною мірою.

Чому український експорт озброєння досі не запрацював

Україна має унікальну перевагу: її оборонні компанії розробляють і вдосконалюють техніку безпосередньо під впливом реальних бойових викликів. Броньовані машини, спеціальні транспортні засоби та інше озброєння проходять перевірку не лише на полігоні, а й у надзвичайно складних умовах війни. Саме тому українська продукція може бути цікавою для іноземних партнерів, які шукають надійні рішення для власних армій.

Однак потенціал експорту залишається значною мірою нереалізованим. Українське озброєння досі не отримало повноцінного доступу до міжнародного ринку, а виробники не можуть планувати довгострокові контракти так, як це роблять їхні конкуренти в інших країнах. На практиці йдеться не тільки про дозвільні процедури. Важливими є прогнозованість державної політики, зрозумілі правила роботи та можливість підприємств демонструвати свою продукцію іноземним замовникам.

Експорт міг би стати джерелом додаткових ресурсів для української оборонки. Отримані кошти можна було б спрямовувати на модернізацію виробничих ліній, закупівлю обладнання, розробку нових зразків техніки та підготовку фахівців. Крім того, присутність на міжнародному ринку посилює репутацію країни як виробника сучасного озброєння та створює нові можливості для кооперації.

Водночас питання експорту під час війни потребує особливої обережності. Держава має гарантувати, що за кордон не потрапляють рішення, критично необхідні українським військовим. Але між контролем і повною зупинкою зовнішніх поставок існує принципова різниця. На думку представників галузі, ефективна система повинна одночасно захищати інтереси фронту та не блокувати розвиток підприємств.

«Псевдотендери» та проблеми оборонних закупівель

Окрему увагу Владислав Бельбас приділив практиці, яку в оборонній сфері називають «псевдотендерами». Йдеться про ситуації, коли формальна процедура закупівлі начебто відбувається, але її умови фактично не створюють чесної конкуренції або заздалегідь орієнтовані на конкретний результат. Для виробників це означає втрату часу, ресурсів і можливостей для планування.

У виробництві бронетехніки особливо важливо, щоб замовник чітко формулював технічні вимоги, строки поставок і критерії оцінки. Створення складної машини потребує залучення конструкторів, інженерів, постачальників комплектуючих та випробувальних підрозділів. Якщо після тривалого підготовчого процесу процедура змінюється або скасовується без зрозумілих пояснень, підприємство зазнає збитків, а держава втрачає дорогоцінний час.

Прозорі оборонні закупівлі мають бути не формальністю, а інструментом посилення армії. Конкуренція між виробниками повинна стимулювати підвищення якості, зниження вартості та швидке впровадження нових технологій. Проте конкуренція неможлива, якщо правила змінюються в процесі або учасники не розуміють, за якими принципами ухвалюються рішення.

Для українських підприємств також важливо отримувати замовлення на перспективу, а не лише на короткі періоди. Серійне виробництво бронетехніки вимагає заздалегідь закуповувати метал, двигуни, засоби зв’язку, оптику та інші компоненти. Без стабільного державного планування виробники змушені працювати в режимі постійної невизначеності. Це ускладнює розширення потужностей і підвищує кінцеву собівартість продукції.

Бюрократія як загроза для розвитку оборонної промисловості

Ще однією проблемою, про яку говорив керівник «Української бронетехніки», є зростаюча бюрократизація процесів в оборонці. Підприємства стикаються з великою кількістю погоджень, довідок, перевірок і процедур, які можуть дублювати одна одну. У мирний час частина таких механізмів могла б здаватися виправданою, але під час повномасштабної війни надмірна повільність безпосередньо впливає на швидкість постачання техніки військовим.

Оборонне виробництво потребує балансу між контролем і оперативністю. Держава повинна перевіряти якість продукції, походження коштів та дотримання законодавства. Водночас контроль не має перетворюватися на систему, у якій кожен етап погоджується місяцями. Якщо підприємство здатне швидко виготовити та випробувати техніку, але не може своєчасно пройти адміністративні процедури, перевага втрачається.

Ситуація нагадує гру «Морський бій»: виробник і замовник намагаються влучити в одну ціль, але через нечіткі координати, неповну інформацію та постійне переміщення правил часто стріляють навмання. Для фронту такий підхід є неприпустимим. Армія має отримувати необхідну бронетехніку тоді, коли вона потрібна, а не після завершення всіх бюрократичних циклів.

Вирішення проблеми може полягати у цифровізації закупівель, скороченні дублюючих погоджень, чіткому розподілі відповідальності між державними структурами та запровадженні зрозумілих довгострокових програм. Важливо також забезпечити постійний діалог між військовими, чиновниками та виробниками. Саме практичний зворотний зв’язок дає змогу швидше виявляти недоліки техніки й оперативно вносити зміни до конструкції.

Інтерв’ю Владислава Бельбаса демонструє, що українська оборонна промисловість має виробничий і технологічний потенціал, але потребує передбачуваних правил. Експорт озброєння, прозорі закупівлі та скорочення бюрократії можуть стати основою для подальшого зростання галузі. Від того, наскільки швидко держава й бізнес зможуть узгодити свої дії, залежить не лише економічна стійкість підприємств, а й спроможність України забезпечувати армію сучасною технікою.

Українська бронетехніка вже довела здатність працювати під обстрілами. Тепер завдання держави полягає в тому, щоб створити умови, за яких виробники зможуть працювати так само ефективно і в кабінетах, і на міжнародних ринках, не втрачаючи часу через непослідовні рішення та зайві процедури.