Сергій Пономарьов
Питання про подальший розвиток війни залишається одним із найважливіших для України. Особливу увагу суспільства привертають можливі плани російської армії на Донбасі, ситуація на Харківщині та ризик повторної спроби наступу на Київський напрямок. Свою оцінку цим викликам дає командувач Національної гвардії України, генерал-майор Олександр Півненко.
В інтерв’ю журналістці Галині Остаповець він розповідає про обстановку на фронті, особливості бойових дій, застосування безпілотників і перспективи розвитку війни найближчими роками. Окремо йдеться про те, скільки ресурсів росія може витратити на спробу захопити весь Донбас, чи здатна російська армія розпочати новий похід на Київ та як Україні зменшити втрати серед військовослужбовців.
Чи здатна росія захопити весь Донбас
Ситуація на Донбасі залишається складною через концентрацію російських сил, постійні штурми та використання противником великої кількості дронів і артилерії. Водночас просування російської армії не можна оцінювати лише за кількістю захоплених населених пунктів. На темпи наступу впливають укріплення, логістика, погодні умови, робота української розвідки та здатність Сил оборони завдавати ударів по командних пунктах і маршрутах постачання.
Олександр Півненко пояснює, що плани Москви не обов’язково означають швидке досягнення поставлених цілей. Росія має значні людські ресурси та можливість поповнювати підрозділи, однак кожен наступ супроводжується серйозними втратами. Для окупації всієї Донецької області російським військам довелося б подолати не лише лінію оборони, а й систему підготовлених позицій, міську забудову та опір українських підрозділів.
Саме тому прогноз щодо можливих строків захоплення Донбасу не може бути точним. Він залежить від багатьох чинників: обсягів мобілізації в росії, постачання озброєння Україні, ефективності протидії дронам, роботи артилерії та здатності українських військових утримувати ключові рубежі. Будь-які заяви про неминуче захоплення регіону не враховують ціну, яку російська армія змушена платити за кожен етап просування.
Важливо й те, що противник змінює тактику. Російські війська дедалі частіше намагаються діяти малими штурмовими групами, використовують мотоцикли, легку техніку та розосереджені підрозділи. Такі дії ускладнюють виявлення цілей, але не роблять їх невразливими. Українські військові відповідають розвідувально-ударними комплексами, дистанційним мінуванням і системним знищенням логістики.
Чи можливий новий наступ на Київщину
Окреме місце в розмові займає питання потенційної загрози для Києва та області. Повторення масштабного наступу на столичний регіон не можна повністю виключати, оскільки росія продовжує вести війну проти України та зберігає значний військовий потенціал. Водночас сама наявність такого ризику не означає, що російське командування вже ухвалило рішення про нову операцію.
Для наступу на Київ російській армії знадобилися б великі сили, стабільне забезпечення, підготовлені маршрути та можливість прикривати свої підрозділи з повітря. Українська сторона враховує досвід попередніх бойових дій і посилює оборону північних областей. Значно важливішими за гучні заяви є фактичні ознаки підготовки: переміщення особового складу, накопичення техніки, створення складів, активізація розвідки та формування ударних угруповань.
Півненко також звертає увагу на ситуацію в Харківській області. Цей напрямок має стратегічне значення через близькість до російського кордону та важливість самого Харкова. Противник може намагатися відтягувати українські резерви, створювати напруження на кількох ділянках і змушувати Сили оборони розподіляти ресурси. Проте локальні атаки та демонстрація активності ще не свідчать про готовність до масштабного прориву.
Українська оборона має будуватися з урахуванням різних сценаріїв. Йдеться не лише про утримання позицій, а й про захист міст, критичної інфраструктури, логістичних шляхів і цивільного населення. Чим краще підготовлені оборонні рубежі та чим швидше виявляються пересування противника, тим менше шансів на раптовий успіх російських військ.
Війна дронів і майбутнє української армії
Однією з ключових тем інтерв’ю є операція «Вівальді», а також розширення сірої зони на фронті. Сучасне поле бою дедалі більше залежить від безпілотних систем. Розвідувальні дрони допомагають виявляти позиції ворога, ударні безпілотники знищують техніку й живу силу, а наземні роботизовані комплекси можуть виконувати завдання там, де перебування військовослужбовців є надзвичайно небезпечним.
За словами командувача, найближчими роками роль таких систем лише зростатиме. Війна дронів у 2027 році, ймовірно, стане ще більш технологічною: підрозділи застосовуватимуть автономні комплекси, засоби радіоелектронної боротьби, дрони-перехоплювачі та безпілотники з удосконаленими системами наведення. Водночас повністю замінити піхоту техніка поки не здатна.
Людські підрозділи залишаються необхідними для утримання територій, перевірки звільнених позицій, роботи в міській забудові та ухвалення рішень у складних умовах. Роботи можуть доставляти боєприпаси, евакуювати поранених, вести спостереження або здійснювати вогневу підтримку. Однак вони потребують операторів, ремонту, захищеного зв’язку та надійного забезпечення.
Зменшення втрат українських військових залежить від поєднання технологій, якісної підготовки та правильної тактики. Йдеться про ширше використання розвідки, точні удари, інженерне обладнання позицій, ротацію підрозділів і недопущення необґрунтованих штурмів. Чим більше завдань виконують дистанційні системи, тим менше військовослужбовців доводиться направляти в найбільш небезпечні зони.
Окремо обговорюється питання поповнення російських підрозділів новомобілізованими військовими та можливість мобілізації жінок в Україні. Такі рішення не можуть розглядатися відірвано від потреб фронту, демографічної ситуації, підготовки особового складу та наявних ресурсів. За будь-яких умов головним завданням залишається збереження життя військових і побудова армії, здатної протистояти чисельній перевазі противника.
Прогноз Олександра Півненка зводиться до того, що війна не має простого сценарію. росія зберігає намір захопити українські території, однак її можливості обмежені втратами, складністю наступальних операцій і здатністю України чинити опір. Загроза для Донбасу, Харківщини та Київського напрямку залишається, але її масштаби залежать від розвитку подій на фронті, темпів переозброєння та ефективності української оборони.