800 євро на місяць тільки на супермаркет? Скільки насправді витрачають українці на продукти в різних країнах Європи

Дискусія про вартість життя українців за кордоном часто зводиться до одного емоційного питання: чи справді потрібно витрачати 800 євро на місяць тільки на супермаркет? Тверезий аналіз показує, що відповідь залежить від багатьох факторів: країни перебування, розміру сім'ї, харчових звичок, рівня доходу та наявності державної підтримки. У цій статті ми розглянемо п'ять реальних історій про витрати на продукти у різних країнах Європи та проаналізуємо, що це означає для соціальної політики та інтеграції українців.

800 євро на місяць тільки на супермаркет? Скільки насправді витрачають українці на продукти в різних країнах Європи

Починаючи з популістичних заголовків, важливо розділити міф і реальність. Ціни на харчі в ЄС відрізняються — від відносно дешевих супермаркетів у Східній Європі до високих витрат у Західній та Північній Європі. Але навіть у межах однієї країни показники можуть змінюватися в залежності від міста. Нижче — п'ять історій, які ілюструють цю різноманітність та допомагають зрозуміти, звідки береться цифра у 800 євро і наскільки вона репрезентативна.

П’ять історій: реальні сімейні бюджети на їжу

1) Родина з двох дорослих та однієї дитини, яка переїхала до Варшави. Вони купують багато локальних продуктів, віддають перевагу супермаркетам економ-класу та місцевим ринкам. Їхні щомісячні витрати на продукти становлять близько 300–450 євро. Головний фактор — нижчі ціни у Польщі в порівнянні із Західною Європою та менші транспортні витрати на продукти.

2) Самотній чоловік у Берліні, що працює на середній зарплаті. Він купує органічні продукти частіше, ніж раніше, і харчується поза домом кілька разів на тиждень. Його щомісячні витрати на їжу — близько 450–650 євро. Тут впливають звички, рівень доходу та орієнтація на якість замість економії.

3) Молода пара у Празі, яка готує вдома майже кожен день, але віддає перевагу імпортним делікатесам. Вони витрачають приблизно 350–500 євро на місяць. Чеський ринок дозволяє поєднувати економні покупки з вибірковими витратами, залежно від пріоритетів сім'ї.

4) Сім'я з трьох осіб у Римі: тут значну частину бюджету «з'їдає» не тільки їжа, але й соціальні звички — часті кави та вечері назовні. Витрати на продукти і харчування поза домом складають близько 500–700 євро. У Південній Європі високі ціни на деякі продукти компенсуються сезонністю та локальними ринками, але загальна сума може легко зрости при міській культурі споживання.

5) Родина в Лісабоні, яка живе економно, купує багато локальних овочів і риби, готує вдома. Їхній місячний чек на продукти — близько 250–400 євро. Португалія демонструє, що за помірної споживчої поведінки та використання локальних ресурсів можна суттєво зменшити витрати.

Ці приклади показують: 800 євро на супермаркет — це радше крайній випадок для великих сімей з високими харчовими стандартами у дорогих містах Західної Європи, аніж середній показник для всіх українців за кордоном.

Що це означає для політики та громад

Різниця у витратах на продукти має вагомі політичні наслідки. По-перше, питання соціальної політики — від мінімальної заробітної плати до системи соціальної допомоги — має брати до уваги локальні ціни на базові товари. По-друге, для інтеграції українців важливі не лише доходи, а й доступ до інформації про дешеві ринки, програми харчової допомоги та можливості соціальних кухонь.

На рівні місцевого самоврядування корисними є ініціативи зі створення громадських ринків, кооперативів та програм з освіти щодо бюджетного планування. На національному рівні — перегляд прийомної політики, щоб гарантувати, що сім'ї з дітьми отримують адекватну підтримку у перші місяці після приїзду. В умовах інфляції та зростання цін на енергоносії питання рівня життя та доступності їжі стає ключовим фактором політичної стабільності та довіри до влади.

Насамкінець, важливо уникати спрощених тверджень. Для більшості українців у Європі витрати на продукти важливі, але вони формуються комбінацією доходів, місцевих цін, культурних звичок та державної підтримки. Розумна політика може зменшити невизначеність та допомогти сім'ям адаптуватися без необхідності обирати між орендою й купівлею їжі.