Чи подорожчають яблука через нестачу працівників

Коли в регіоні кажуть, що кожне шосте яблуко походить з Буковини, це звучить як гордість за сільськогосподарський потенціал. Однак зі зменшенням площ під садами постає питання: чи вдарить нестача працівників по цінi яблук і як на це реагуватиме політика держави? Поки садоводи вирішують, вирубувати старі насадження чи шукати альтернативи, ринок уже відчуває напругу — від збору врожаю до логістики та експорту.

Основні причини, через які сади змінюються або скорочуються, пов’язані не лише з погодними аномаліями чи шкідниками. Серед найважливіших — демографічні зміни, внутрішня та зовнішня міграція трудових ресурсів, мобілізація частини населення у воєнний час, а також економічна неспроможність дрібних господарств оплачувати сезонних працівників. Через це все більше господарів вирішують зменшити насадження або відмовитися від ризикових культур.

Друга важлива складова — зростання витрат на оплату праці й логістику. Коли бракує робочих рук, власники пропонують вищі ставки, але не всі мають ресурси це зробити. Багато садівників повідомляють про труднощі з наймом під час піку збору яблук, що змушує їх або недозбирати урожай, або вдаватися до дорогих послуг сезонних бригад із сусідніх регіонів чи країн.

Стискаючись у пропозиції, ринок традиційно реагує зростанням цін. Проте вплив нестачі працівників на кінцеву ціну яблук залежить від трьох факторів: масштабів скорочення площ, можливостей механізації та попиту на внутрішньому й зовнішньому ринках. Якщо скорочення локальне і компенсується постачанням з інших регіонів або країн, ціни зростуть помірно. Якщо ж дефіцит охопить великі площі Буковини та суміжних областей, дефіцит пропозиції може спричинити значний стрибок цін у сезоні й подальші коливання.

Крім того, підвищення собівартості збору й сортування плодів може призвести до зростання цін не тільки на свіжі яблука, але й на перероблену продукцію — соки, концентрати, сушені фрукти. Для споживача це означає, що інфляційні процеси в агросекторі можуть передатися на полиці магазинів. Водночас більші гравці ринку, які мають ресурси для механізації або довгострокових контрактів, матимуть перевагу і зможуть частково стримати зростання цін.

Політичні рішення відіграють ключову роль у пом’якшенні негативних наслідків. Державні програми підтримки садів та стимулювання сезонної зайнятості можуть включати компенсації за найм працівників, програми підготовки місцевих кадрів, спрощення дозвільних процедур для залучення іноземних сезонних працівників. Також важливими є інвестиції в інфраструктуру зберігання й переробки, що дозволить знизити втрати врожаю та стабілізувати ринкові ціни.

Ринок у свою чергу може активізувати інновації: впровадження механізованого збору, цифрові платформи для найму та координації сезонних бригад, інтеграція ланцюгів постачання, щоб уникати локальних надлишків або дефіциту. Агропідприємства, які інвестують у модернізацію, отримують конкурентну перевагу і можуть частково компенсувати збільшення витрат через ефективність.

Політика повинна балансувати між краткостроковою допомогою і довгостроковими стратегіями трансформації галузі. Без комплексних заходів ризик того, що садівники продовжать скорочувати площі, зростатиме, а разом з цим — і ризик цінової волатильності для споживачів та експортерів.

Підсумовуючи, ситуація в Буковині — це дзеркало ширших тенденцій: зменшення трудових ресурсів і зміни в структурі виробництва можуть підштовхнути ціни вгору, але результат залежить від політичних рішень і здатності ринку адаптуватися. Якщо держава та учасники ринку не вживатимуть заходів, замість плодів українських садів ми ризикуємо бачити пусті прилавки або дорожчі яблука для простих сімей.