Якими іменами називали одну з найкоротших вулиць Львова

У центрі Львова, серед вузьких провулків і кам'яних фасадів, іноді знаходиться вулиця, що немов міняє свій костюм разом із політичними й культурними змінами в місті. Така доля спіткала одну з найкоротших вулиць міста, яка за кілька століть набрала десятки назв, кожна з яких відображала епоху, владу та цінності того часу. Сьогодні її ім'я пов'язують із культурною подією — кінофестивалем, але шлях до сучасної назви був непростим.

Історія цієї маленької вулиці — типовий приклад явища переіменування, яке часто стає інструментом політики пам'яті. За часів Австрійської імперії, Польщі, радянської влади та незалежної України провулок неодноразово змінював своє найменування. Кожне нове ім'я відображало прагнення правлячої сили закріпити власну спадщину в міському просторі: від чиновницьких та чиновницько-адміністративних прозвань до назв, пов'язаних із видатними діячами культури чи революційними подіями.

У документах і старих мапах можна знайти різні варіанти назви: від побутових, як-от пов'язаних із ремеслом чи будівлею (наприклад, «Друкарська», «Каменярська»), до іменних — на честь політичних діячів, митців чи пам'ятних дат. Після Другої світової війни багато вулиць отримали радянські назви, які потім вже в період незалежності України почали замінювати на ті, що відображають національну історію та культуру. Сьогодні ж її сучасна назва пов'язана з фестивалем кіно, що відображає зростаючу роль культурних подій у формуванні міського бренду.

Процес перейменувань — це не лише технічна справа. Він має яскраво виражений політичний та соціальний вимір. Для місцевих рад і національних інституцій вулиці стають майданчиком, де формуються наративи про минуле. Коли влада або громадськість надають пріоритет одній події або особі, вона отримує місце в топоніміці — і таким чином підтверджує своє уявлення про історичну справедливість.

У випадку цієї короткої вулиці рішення про надання сучасної назви, пов'язаної з кінофестивалем, мало кілька причин: прагнення підкреслити культурну привабливість міста, внести вклад у туристичну карту Львова та створити символ, близький для молодої аудиторії. Такі кроки часто супроводжуються дискусіями: частина мешканців може сприймати перейменування як оновлення, інші — як відрив від історичної ідентичності.

Незважаючи на свої скромні розміри, ця вуличка є прикладом того, як навіть найменші простори можуть нести великий культурно-політичний сенс. Кожна назва, якою її називали, залишила сліди в архівах, на будинках, у свідомості львів'ян. Сьогодні, коли її ім'я асоціюють із кінофестивалем, вулиця стає не лише частиною туристичного маршруту, але й символом змін у сприйнятті публічного простору.

Мешканці та гості міста бачать тут не лише табличку з назвою: для когось це місце спогадів про старі часи, для інших — нова культурна сцена. Важливо, що будь-яке рішення про перейменування супроводжується громадською дискусією, врахуванням історичних джерел та бажанням зберегти пам'ять. Тільки так можна забезпечити баланс між збереженням історії і відображенням сучасних цінностей.

Зрештою, історія цієї маленької вулиці у Львові нагадує, що топонімічна політика — це не технічна річ, а спосіб говорити з містянами про те, що ми цінуємо і ким себе вважаємо. Кожна нова табличка — це повідомлення про те, які імена, події та явища ми вирішуємо вшанувати. І поки здається, що вулиця «переодягає» свої назви, місто водночас будує власну, складну і багатошарову історію.