Тихон Гулевичук
За дев’ять місяців 2026 року заяви про банкрутство подали 1293 українці. Це на 37% більше, ніж за аналогічний період торік. Найбільше справ зафіксовано в судах Києва, Київщини та Львівщини. Зростання кількості таких звернень свідчить про те, що процедура неплатоспроможності поступово стає для громадян не винятковим кроком, а реальним способом упорядкувати борги та почати фінансове життя заново.
Українців, які оголосили себе банкрутами, побільшало на третину: хто вони?
Формулювання «оголосили себе банкрутами» є дещо спрощеним. Насправді людина не набуває такого статусу автоматично після подання заяви. Вона звертається до господарського суду із заявою про відкриття справи про неплатоспроможність, а вже суд оцінює документи, фінансовий стан заявника та обґрунтованість вимог. Лише після проходження передбачених законом етапів може бути ухвалене рішення про реструктуризацію боргів або їхнє списання.
Зростання на 37% означає, що за неповний рік кількість відповідних звернень збільшилася на кілька сотень порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Водночас абсолютна кількість справ залишається відносно невеликою, якщо порівнювати її з масштабом споживчого кредитування та кількістю громадян, які мають прострочені платежі. Це може свідчити не лише про погіршення фінансового становища частини населення, а й про поступове поширення інформації про можливість законного врегулювання боргових проблем.
Чому громадяни звертаються до суду
Найчастіше причиною неплатоспроможності стає не один великий кредит, а поєднання кількох фінансових обставин. Людина може одночасно сплачувати позику на житло, споживчий кредит, борги за кредитними картками та мікропозики. Якщо до цього додаються втрата роботи, зменшення доходів, хвороба, вимушений переїзд або пошкодження майна, щомісячні платежі швидко стають непосильними.
Окрему групу становлять позичальники, які тривалий час перекривали один борг іншим. Спочатку така стратегія може здаватися тимчасовим рішенням, але через відсотки, штрафи та комісії загальна сума зобов’язань збільшується. У результаті навіть стабільного доходу вже недостатньо для обслуговування всіх кредитів. Судова процедура в такій ситуації дає можливість зупинити хаотичне накопичення боргів і перейти до офіційного плану врегулювання.
Ще одна категорія заявників — люди, які стали поручителями або співпозичальниками. Вони могли не користуватися кредитними коштами особисто, але за певних умов зобов’язані відповідати за повернення позики. Якщо основний боржник не виконує своїх обов’язків, фінансове навантаження може перейти на поручителя. Для такого громадянина процедура неплатоспроможності іноді стає єдиним способом захистити власні доходи та майно від подальшого стягнення.
До суду також звертаються фізичні особи-підприємці, які втратили можливість вести бізнес. Падіння продажів, зростання витрат, проблеми з логістикою або втрата ключових клієнтів можуть призвести до боргів перед банками, постачальниками та іншими кредиторами. Після припинення підприємницької діяльності такі зобов’язання не зникають, а тому колишні підприємці змушені врегульовувати їх уже як фізичні особи.
Що дає процедура неплатоспроможності
Основною перевагою звернення до суду є можливість перевести відносини з кредиторами в цивілізовану правову площину. Після відкриття провадження вимоги до боржника розглядаються в межах однієї справи, а фінансова ситуація людини отримує комплексну оцінку. Це важливо для тих, хто одночасно має кілька кредиторів і не може самостійно домовитися з кожним із них.
У межах справи може бути запропонована реструктуризація боргів. Її суть полягає у встановленні реалістичного графіка виплат, який відповідає доходам та майновому стану боржника. Такий план може передбачати зміну строків погашення, перегляд окремих платежів або інші передбачені законом умови. Головна мета реструктуризації — не приховати борги, а створити умови, за яких людина зможе поступово виконати свої зобов’язання.
Якщо реструктуризація неможлива або не була виконана, суд може перейти до процедури погашення боргів. За її результатами частина зобов’язань може бути списана, однак це не означає автоматичного анулювання всіх боргів без наслідків. Закон передбачає обмеження та винятки, зокрема щодо окремих видів заборгованості. Тому перед поданням заяви важливо повністю оцінити правові наслідки та підготувати достовірну інформацію про доходи, майно й кредиторів.
Процедура не є способом безконтрольно позбутися фінансової відповідальності. Боржник має діяти відкрито та повідомити суд про свої активи, рахунки, доходи й зобов’язання. Спроби приховати майно, продати його за заниженою ціною або навмисно створити нові борги можуть ускладнити розгляд справи та негативно вплинути на рішення суду.
Збільшення кількості заяв про банкрутство фізичних осіб показує, що українці дедалі частіше шукають неформальних домовленостей, а законний механізм виходу з боргової кризи. Для одних це наслідок воєнних і економічних труднощів, для інших — результат надмірного кредитного навантаження або невдалого підприємництва. Водночас сама подача заяви не гарантує списання коштів: кожну справу розглядають індивідуально, з урахуванням поведінки боржника, його майна, доходів і можливості виконувати зобов’язання.
Тенденція до зростання таких справ може зберігатися й надалі, якщо доходи громадян не встигатимуть відновлюватися темпами, необхідними для обслуговування кредитів. Водночас популяризація процедури неплатоспроможності має супроводжуватися фінансовою обережністю. Перед оформленням нового кредиту варто оцінювати не лише розмір щомісячного платежу, а й загальну переплату, можливі штрафи та запас коштів на випадок втрати доходу. Для тих, хто вже опинився у складній ситуації, раннє звернення по правову допомогу може допомогти уникнути подальшого накопичення боргів і визначити найбільш безпечний шлях їхнього врегулювання.