Сергій Пономарьов
Україна ризикує втратити важливий важіль впливу на європейську енергетичну політику, якщо під час майбутнього мирного врегулювання не порушить питання про свою роль у транспортуванні російських енергоносіїв до країн Європи. Йдеться не лише про комерційні прибутки від транзиту, а й про довгострокову безпеку, політичну вагу та здатність Києва впливати на рішення, які стосуються стабільності європейського енергоринку.
Попередження полягає в тому, що Україна може припуститися стратегічної помилки, якщо дозволить іншим державам самостійно визначити майбутню архітектуру постачання газу та нафти після завершення активної фази війни. У такому разі росія може спробувати повернутися на європейський ринок в обхід української території, використовуючи власні маршрути, морські термінали або інфраструктуру третіх країн. Це послабить позиції Києва та зменшить значення української газотранспортної системи.
Саме тому Україні варто наполягати на виключному праві або пріоритетному статусі в транспортуванні російських енергоносіїв до Європи, якщо європейські держави взагалі ухвалять рішення про часткове відновлення такого імпорту. Такий підхід не означає автоматичного повернення до довоєнної залежності від російського газу. Йдеться про створення чітких правил, за яких потенційний транзит відбуватиметься лише через українську інфраструктуру, під міжнародним контролем і з урахуванням безпекових інтересів України.
Чому український транзит залишається стратегічно важливим
Українська газотранспортна система десятиліттями була одним із ключових каналів постачання газу до Європи. Вона має масштабну мережу магістральних газопроводів, підземні сховища та технічні можливості для роботи з великими обсягами енергоносіїв. Навіть за умов скорочення російського експорту ця інфраструктура не втрачає свого значення, оскільки може використовуватися для транспортування газу з інших джерел, балансування ринку та зберігання стратегічних запасів.
Збереження транзитної ролі України означало б не тільки отримання доходів від відповідних послуг. Контроль над маршрутом забезпечив би Києву додаткову присутність у європейських енергетичних переговорах. Країна, через яку проходять критично важливі потоки енергоносіїв, має більше можливостей захищати власні інтереси та вимагати врахування питань безпеки під час ухвалення міжнародних рішень.
Водночас транзит може стати елементом стримування нової агресії. Якщо європейські споживачі та компанії будуть зацікавлені у стабільній роботі українських маршрутів, вони матимуть додаткову мотивацію підтримувати захист цієї інфраструктури. Будь-яка атака на газотранспортну систему тоді матиме не лише український, а й безпосередній європейський вимір.
Важливо й те, що український маршрут може бути вигіднішим для Європи з погляду диверсифікації. Після масштабної енергетичної кризи європейські країни прагнуть не залежати від одного постачальника або одного каналу доставки. Україна здатна запропонувати не лише транзит російського газу в разі політичного рішення про його допуск, а й інфраструктуру для постачання газу з інших держав, використання біометану, водню та синтетичних енергоносіїв.
Які ризики виникнуть у разі обходу України
Якщо майбутні домовленості дозволять відновити постачання російських енергоносіїв через альтернативні маршрути, Україна може втратити одразу кілька важливих переваг. Передусім це стосується транзитних доходів, які могли б підтримувати бюджет і фінансувати модернізацію газотранспортної системи. У довгостроковій перспективі без гарантованих обсягів прокачування частина інфраструктури може опинитися під загрозою скорочення або консервації.
Не менш важливим є політичний ризик. Транзит створює взаємозалежність між Україною та європейськими партнерами. Якщо ж енергоносії транспортуватимуться в обхід української території, країна втратить один із чинників, який змушує європейські столиці постійно враховувати її позицію. Це може послабити переговорні позиції Києва не лише в енергетичній сфері, а й під час обговорення гарантій безпеки та післявоєнного відновлення.
Окрема загроза пов’язана з можливим поверненням росії до європейського енергоринку без достатніх запобіжників. Якщо постачання відновлюватиметься через маршрути, які не контролює Україна, москва зможе поступово відновити свій вплив на європейських споживачів. У минулому енергетична залежність уже використовувалася як інструмент політичного тиску. Тому майбутня система не повинна повторювати модель, за якої комерційні контракти стають прикриттям для стратегічної експансії.
Обхід України також зменшить цінність її інфраструктури для європейських інвесторів. Без чіткої перспективи використання газотранспортної системи буде складніше залучати кошти для її модернізації та переобладнання під нові види енергоносіїв. Україна ризикує залишитися не учасником формування нового енергетичного порядку, а лише спостерігачем за рішеннями, які безпосередньо впливатимуть на її економіку та безпеку.
Яку позицію має сформувати Київ
Українська дипломатія повинна заздалегідь визначити умови, за яких транзит енергоносіїв може бути відновлений або збережений. Однією з ключових вимог має стати гарантія використання саме українського маршруту, якщо європейські країни ухвалять рішення про закупівлю російського газу. Це може бути закріплено в міжнародних угодах, довгострокових контрактах і механізмах колективного контролю.
Водночас Україні необхідно уникати спрощеного підходу, за якого транзит розглядається лише як джерело швидких бюджетних надходжень. Потрібна комплексна стратегія, що поєднуватиме економічні, безпекові та технологічні інтереси. Газотранспортна система має поступово перетворюватися на багатофункціональну енергетичну мережу, здатну працювати з природним газом, біометаном, воднем та іншими ресурсами.
Важливо також домагатися європейської участі в модернізації української інфраструктури. Спільні інвестиції та прозоре управління можуть підвищити довіру до українського маршруту, зробити його частиною європейської енергетичної системи та зменшити ризик політичних спекуляцій. Для цього Києву слід пропонувати партнерам не повернення до старої моделі залежності, а створення контрольованого й диверсифікованого коридору.
Ключовим аргументом України має бути принцип: будь-яке майбутнє енергетичне рішення не може ухвалюватися за рахунок її безпеки. Якщо європейський ринок знову відкриється для російських енергоносіїв, це повинно відбуватися лише за умов, які не дозволять кремлю використовувати поставки як політичну зброю. Український транзит у такій системі може стати запобіжником, оскільки забезпечуватиме прозорість маршрутів і посилюватиме взаємну відповідальність сторін.
Для України це питання має стратегічне значення. Втрата транзиту означатиме не тільки скорочення доходів, а й послаблення позицій на європейському енергетичному ринку. Натомість закріплення пріоритетної ролі української інфраструктури здатне підтримати економіку, посилити міжнародну суб’єктність держави та створити додатковий чинник стримування російської агресії.
Тому Києву варто діяти вже зараз: формувати коаліцію держав, зацікавлених у безпечному та диверсифікованому енергопостачанні, готувати юридичні механізми захисту українського маршруту й переконувати партнерів, що майбутнє європейського енергоринку не повинно будуватися в обхід України.