Роксолана Мережко
Судячи з останніх політичних сигналів, президента США Дональда Трампа дедалі більше цікавить не стільки повне й справедливе припинення війни росії проти України, скільки швидке укладання домовленості, яку можна було б представити як дипломатичний успіх. Для Києва така зміна акцентів створює надзвичайно складну ситуацію. Президент України Володимир Зеленський опинився перед жорстким вибором: погоджуватися на переговорну формулу, яка може містити небезпечні поступки, або наполягати на принципових умовах і ризикувати послабленням американської підтримки.
Угоди Трампа з росіянами, якщо вони справді набудуть конкретних обрисів, можуть визначити не лише подальший перебіг війни, а й майбутню архітектуру безпеки в Європі. Для України ключовим питанням залишається не сам факт переговорів, а їхня ціна. Будь-яке рішення, ухвалене без надійних гарантій безпеки, здатне перетворити тимчасову паузу на підготовчий етап до нової агресії.
Чому позиція Вашингтона стала викликом для Києва
Дональд Трамп традиційно робить ставку на демонстративні домовленості, персональну дипломатію та швидкий результат. Такий підхід може працювати у комерційних переговорах, але війна росії проти України має значно складнішу природу. Москва не просто прагне отримати певні території. Російське керівництво намагається зберегти вплив на Україну, обмежити її зовнішньополітичний вибір і продемонструвати іншим державам, що силове перекроювання кордонів може бути винагороджене.
Якщо американська адміністрація сприйматиме завершення війни лише як припинення бойових дій, без усунення причин агресії, росія може використати паузу для відновлення армії. У такому випадку домовленості стануть не мирним договором, а тимчасовим перемир’ям на умовах сильнішої сторони. Для України це означатиме збереження постійної загрози, необхідність витрачати величезні ресурси на оборону та життя в умовах невизначеності.
Водночас Київ не може ігнорувати позицію Сполучених Штатів. Американська військова, фінансова та політична допомога залишається одним із найважливіших чинників стійкості України. Саме тому будь-яка конфронтація з Вашингтоном може мати серйозні наслідки. Кремль чудово розуміє цю залежність і намагатиметься переконати американське суспільство, що саме Україна нібито заважає досягненню миру.
Для Зеленського це означає необхідність вести надзвичайно точну дипломатичну гру. Президент України має одночасно демонструвати готовність до переговорів і пояснювати, чому мир без гарантій не може бути стійким. Надмірна поступливість здатна викликати спротив усередині країни, а надто жорстка публічна реакція може бути використана опонентами Києва у США.
Які поступки можуть вимагати від Зеленського
Потенційний тиск на Україну може стосуватися кількох напрямів. Перший і найболючіший — питання окупованих територій. Росія прагне домогтися юридичного або фактичного визнання результатів агресії. Для України це неприйнятно, адже означало б легалізацію захоплення земель і створило б небезпечний прецедент для всього світу.
Другим напрямом може стати обмеження оборонних можливостей України. Під виглядом деескалації Києву можуть запропонувати скоротити армію, відмовитися від окремих видів озброєння або погодитися на обмеження військової співпраці із західними державами. Проте країна, яка вже пережила масштабне вторгнення, не може добровільно позбавляти себе здатності захищатися. Без потужних Збройних сил будь-які дипломатичні гарантії залишаться лише політичними заявами.
Третім питанням є майбутній статус України у відносинах із НАТО та Європейським Союзом. Москва зацікавлена у блокуванні євроатлантичної інтеграції України, оскільки саме зближення з демократичними державами позбавляє кремль колишнього впливу. Якщо угода Трампа з росіянами передбачатиме обмеження зовнішньополітичного курсу Києва, це стане фактичним поверненням до логіки сфер впливу.
Окремо слід згадати санкції. Росія, ймовірно, намагатиметься домогтися їхнього послаблення або скасування в обмін на обмежені кроки. Для Дональда Трампа такий обмін може виглядати як практичний інструмент тиску. Але санкції мають значення не лише як покарання за агресію. Вони також стримують здатність кремля фінансувати військову машину. Їхнє швидке скасування без реального виконання умов може переконати російське керівництво, що агресія зрештою приносить політичні та економічні дивіденди.
Найбільша небезпека для України полягає в тому, що рішення про її майбутнє можуть намагатися ухвалити без повноцінної участі самої України. Саме це Зеленський має зробити центральною темою своїх переговорів із Вашингтоном. Україна не може бути об’єктом домовленостей між США та росією, адже йдеться про її територію, громадян, безпеку та право самостійно визначати власний курс.
Який вибір постає перед президентом України
Перед Володимиром Зеленським фактично постають два сценарії. Перший — погодитися на швидке припинення вогню навіть із недосконалими умовами, сподіваючись, що згодом ситуацію вдасться виправити дипломатичними методами. Перевагою такого підходу стане зменшення інтенсивності бойових дій, збереження людських життів і можливість відновлення економіки. Однак ризики надзвичайно високі: росія може використати перемир’я для перегрупування, а Україна — втратити важелі впливу на подальші переговори.
Другий сценарій — наполягати на повноцінних гарантіях безпеки, збереженні міжнародного тиску на Росію та недопущенні юридичного визнання окупації. Це складніший шлях, який потребує тривалої дипломатичної роботи й підтримки європейських партнерів. Він також може супроводжуватися посиленням тиску з боку американської адміністрації. Проте саме цей варіант дає Україні шанс не просто призупинити війну, а створити умови для тривалого миру.
Вибір Зеленського не може зводитися до особистої політичної вигоди. Будь-яка угода оцінюватиметься українським суспільством через питання, чи зможе вона гарантувати безпеку дітям, повернення полонених, захист цивільного населення та відновлення контролю над державними кордонами. Мир, який залишає росії можливість знову розпочати наступ, буде сприйматися не як завершення війни, а як відкладена катастрофа.
Тому Києву важливо сформувати чітку переговорну позицію. Вона має включати вимогу міжнародного механізму контролю за виконанням домовленостей, конкретні гарантії військової допомоги, довгострокове фінансування української оборони та автоматичне повернення санкцій у разі порушення угоди. Також необхідно домагатися участі європейських держав у майбутній системі безпеки, адже саме Європа безпосередньо відчує наслідки будь-якої нестабільної домовленості.
Для Зеленського важливо не вступати у публічну сварку з Трампом, але й не погоджуватися на формулу, яка суперечить інтересам України. Найкращою стратегією може стати поєднання стриманої дипломатії та чітких червоних ліній. Київ має показати, що прагне миру, проте не готовий підписувати документ, який винагороджує агресора і залишає Україну без захисту.
Угоди Трампа з росіянами можуть стати як шансом для дипломатичного завершення війни, так і джерелом нової небезпеки. Усе залежатиме від того, чи буде домовленість заснована на принципі справедливого миру, чи лише на прагненні якомога швидше закрити українське питання. Перед Володимиром Зеленським постає жорсткий вибір, але головний критерій має залишатися незмінним: будь-які переговори повинні зміцнювати безпеку України, а не створювати умови для наступної російської агресії.