У Польщі розкритикували рішення України про рік УПА та Шухевича

Рішення Львівської обласної ради проголосити 2027 рік Роком Української повстанської армії та Романа Шухевича викликало гостру реакцію в Польщі. Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що така ініціатива є неприйнятною для польської сторони. На його думку, подібні кроки можуть негативно вплинути на діалог між двома державами та ускладнити роботу над питаннями спільної історичної пам’яті.

Польський урядовець наголосив, що вшанування УПА та її командувача в такому форматі не сприяє зміцненню взаємної довіри між українцями та поляками. Він закликав українську владу дистанціюватися від ідеї проголошення тематичного року, оскільки в Польщі постать Романа Шухевича та діяльність Української повстанської армії оцінюють передусім крізь призму трагічних подій польсько-українського минулого.

Чому рішення Львівської облради викликало суперечки

Ініціатива Львівської обласної ради пов’язана з наміром привернути увагу до історії українського визвольного руху, боротьби за незалежність і внеску діячів УПА у протистояння радянському тоталітарному режиму. Для значної частини українського суспільства Українська повстанська армія є символом збройного опору, а Роман Шухевич — одним із провідних діячів визвольного руху XX століття.

Водночас у Польщі оцінка цих історичних постатей залишається іншою. Польська сторона пов’язує діяльність окремих підрозділів українського підпілля з насильством щодо польського цивільного населення під час Другої світової війни. Саме тому будь-які рішення про офіційне вшанування УПА або Шухевича сприймаються у Варшаві не лише як внутрішня українська ініціатива, а і як сигнал у двосторонніх відносинах.

Косіняк-Камиш заявив, що питання історичної пам’яті не повинні поглиблювати розкол між народами. Він вважає, що для пошуку порозуміння необхідні делікатність, взаємна повага та готовність визнавати біль іншої сторони. За його словами, рішення про Рік УПА та Шухевича може створити додаткові перешкоди для діалогу, який Україна та Польща намагаються вести останніми роками.

Особливого значення ця тема набуває на тлі повномасштабної війни росії проти України. Польща залишається одним із ключових партнерів Києва у питаннях безпеки, гуманітарної підтримки та допомоги українцям, які були змушені залишити свої домівки. Саме тому суперечки навколо історії можуть мати вплив не лише на оцінку минулого, а й на політичний клімат у сучасних відносинах.

Історична пам’ять як складова українсько-польських відносин

Україна та Польща протягом тривалого часу намагаються розв’язувати складні питання, пов’язані з похованнями, пошуковими роботами, ексгумаціями та доступом до місць пам’яті. Для родин загиблих ці процеси мають не абстрактне політичне, а глибоке гуманітарне значення. Вони стосуються права знати обставини загибелі близьких і гідно вшанувати їх.

Нещодавно українські фахівці завершили пошукові роботи на території православного кладовища в польському селі Ласків. У результаті дослідження було виявлено останки понад 40 людей. Подальші роботи на цій ділянці планують відновити навесні 2027 року. Подібні проєкти демонструють, що навіть за наявності політичних суперечок сторони можуть співпрацювати у практичних гуманітарних питаннях.

Українські представники раніше повідомляли про поступ у переговорах із Польщею щодо історичної пам’яті. Йдеться, зокрема, про узгодження процедур пошуку та поховання загиблих, а також про формування механізмів, які дають змогу уникати односторонніх кроків. Проте кожна нова заява або рішення, що стосується чутливих історичних постатей, може вплинути на довіру між сторонами.

Для України вшанування УПА є частиною переосмислення національної історії та відновлення пам’яті про людей, які боролися за незалежність. У польському суспільстві ті самі події часто розглядають через досвід жертв і трагедій, що сталися на територіях Волині та Галичини. Саме різниця в історичних наративах робить тему надзвичайно емоційною та політично чутливою.

Заклики до обережності та подальшого діалогу

Суперечка навколо проголошення 2027 року Роком УПА та Романа Шухевича свідчить про те, що питання історичної пам’яті залишається одним із найскладніших напрямів українсько-польських відносин. Водночас представники обох країн зацікавлені в тому, щоб історичні дискусії не руйнували стратегічне партнерство, сформоване передусім спільними безпековими викликами.

Експерти та політики неодноразово наголошували, що вирішення таких питань потребує постійних консультацій, участі істориків і представників родин загиблих. Односторонні рішення можуть викликати різку реакцію, тоді як спільні дослідження та відкритий обмін архівними матеріалами здатні створити основу для більш зваженого підходу.

Важливо також розділяти оцінку історичних діячів та сучасну міждержавну співпрацю. Україна має право формувати власну політику національної пам’яті, однак під час її реалізації необхідно враховувати, як відповідні кроки сприймаються сусідніми народами. Для Польщі пам’ять про жертв польсько-українського конфлікту є невіддільною частиною національної історії, тому символічні рішення Києва чи українських регіонів можуть мати значний суспільний резонанс.

Подальший розвиток ситуації залежатиме від того, чи погодяться сторони повернутися до предметного діалогу. Україна та Польща мають спільний інтерес у продовженні пошукових робіт, упорядкуванні місць поховань і недопущенні використання історичних тем для політичного протистояння. Відмова від радикальної риторики та зосередження на фактах можуть допомогти зберегти партнерство, навіть якщо повного збігу оцінок минулого досягти найближчим часом не вдасться.