Зоряна Білокрай
Українська енергетика знову опинилася серед головних цілей російських атак. Після масованих обстрілів критичної інфраструктури питання стабільного постачання електроенергії, води й тепла стало не лише технічним, а й безпековим. Росія прагне завдати удару по системах, від яких залежить повсякденне життя мільйонів людей, робота підприємств, лікарень, транспорту та об’єктів зв’язку.
Про ризик спроби влаштувати в Україні тотальний блекаут, захист енергетичної системи, можливі загрози на ядерних об’єктах і роль міжнародної підтримки розповів колишній очільник Державної інспекції ядерного регулювання Григорій Плачков в інтерв’ю Radio NV. За його оцінкою, противник продовжує шукати вразливі місця української енергетики, а зима традиційно залишається періодом підвищеного ризику.
Чому росія прагне тотального блекауту
Масовані удари по енергетичній інфраструктурі мають одразу кілька цілей. Російське керівництво намагається послабити українську економіку, створити додатковий тиск на цивільне населення та продемонструвати, що держава нібито не здатна гарантувати базові послуги. Відключення електроенергії швидко впливають на водопостачання, опалення, роботу медичних закладів і систем зв’язку.
Саме тому атаки на енергетику не можна розглядати як окремі удари по електростанціях чи підстанціях. Йдеться про спробу порушити роботу всієї взаємопов’язаної системи. Навіть пошкодження одного об’єкта може спричинити ланцюгову реакцію: зупиняються насосні станції, виникають перебої з подачею води, ускладнюється робота теплопостачання, а аварійні служби змушені діяти в умовах обмежених ресурсів.
Водночас повністю знищити українську енергосистему надзвичайно складно. Вона складається з великої кількості об’єктів, має резервні маршрути передавання електроенергії та може працювати в об’єднанні з європейською мережею. Українські фахівці постійно відновлюють пошкоджене обладнання, змінюють схеми живлення і накопичують резерви. Однак це не скасовує загрози нових атак і необхідності готуватися до найскладніших сценаріїв.
Тотальний блекаут є не лише технічним, а й психологічним викликом. росія розраховує на паніку, втому та зневіру. Тривалі відключення здатні впливати на настрої суспільства не менше, ніж фізичні руйнування. Тому стійкість енергетики залежить не тільки від кількості генераторів і трансформаторів, а й від чіткої комунікації влади, підготовки громад та готовності людей діяти заздалегідь визначеними алгоритмами.
Як захищають енергетичну систему України
Захист критичної інфраструктури передбачає поєднання військових, інженерних і організаційних рішень. Передусім необхідно посилювати протиповітряну оборону навколо великих електростанцій, підстанцій, вузлів розподілу та інших об’єктів, від яких залежить стабільність мережі. Росія використовує різні типи ракет і безпілотників, тому ефективна оборона має бути багаторівневою.
Не менш важливим напрямом є фізичний захист об’єктів. Його складовими можуть бути укріплені укриття для обладнання, захисні конструкції, розосередження резервних елементів і створення можливості швидкої заміни пошкоджених вузлів. Частину систем неможливо повністю сховати або захистити від прямого влучання, однак грамотне планування здатне зменшити масштаби руйнувань і скоротити час відновлення.
Окреме значення мають мобільні джерела живлення. Газові установки, когенераційні модулі, дизельні та інші резервні генератори дають змогу підтримувати роботу лікарень, водоканалів, котелень, пунктів незламності й підприємств критичної інфраструктури. Для міст важливо не просто мати генератор, а забезпечити його паливом, технічним обслуговуванням, захистом і можливістю безпечної експлуатації протягом тривалого часу.
Уразливість енергетики також зменшує децентралізація. Коли електроенергію виробляють не лише великі станції, а й менші локальні об’єкти, пошкодження одного вузла не призводить до повної зупинки регіону. Розвиток розподіленої генерації, накопичувачів енергії та систем автоматичного перемикання може стати одним із ключів до стабільності української енергосистеми в умовах війни.
Однак будь-які технічні рішення потребують часу, фінансування та обладнання. Україна залежить від постачання трансформаторів, високовольтних компонентів, систем управління та засобів захисту. Через це допомога партнерів залишається важливою не лише у вигляді озброєння для протиповітряної оборони, а й у формі обладнання, фінансів, експертної підтримки та спільного планування.
Ядерна безпека та роль міжнародної підтримки
Особливу увагу фахівці приділяють ядерним об’єктам. Будь-які бойові дії поблизу атомних електростанцій або порушення стабільного енергопостачання таких об’єктів створюють додаткові ризики. Для безпечної роботи ядерних установок необхідні надійне охолодження, резервне живлення, справні системи контролю та доступ персоналу до обладнання.
Окремою проблемою є присутність на ядерних об’єктах представників міжнародних місій. Їхня робота має сприяти контролю за дотриманням норм безпеки, однак у воєнних умовах виникають питання щодо повноти інформації, незалежності оцінок і можливого використання перебування таких делегацій у політичних чи розвідувальних цілях. Саме тому будь-яка міжнародна присутність на стратегічних об’єктах має бути максимально прозорою, професійною та узгодженою з українською стороною.
За словами Григорія Плачкова, загрози для енергетики не обмежуються безпосередніми ракетними ударами. Небезпеку можуть становити кібератаки, диверсії, пошкодження ліній зв’язку, втручання в роботу автоматизованих систем і спроби отримати доступ до службової інформації. У таких умовах фізичний захист необхідно поєднувати з кібербезпекою, перевіркою персоналу та постійним оновленням протоколів реагування.
Західні партнери можуть відіграти ключову роль у посиленні української енергетики. Йдеться про передавання систем протиповітряної оборони, ремонтного обладнання, мобільних електростанцій, трансформаторів і засобів зв’язку. Важливо також підтримувати українські підприємства, які здатні виробляти частину необхідних компонентів усередині країни. Це скорочує залежність від тривалих міжнародних поставок і дає змогу швидше відновлювати пошкоджені об’єкти.
Підготовка до опалювального сезону має відбуватися на всіх рівнях: від державних диспетчерських служб до місцевих громад і кожної родини. Населення повинно знати, де розташовані пункти обігріву, як отримати воду, як зарядити засоби зв’язку та що робити під час тривалого знеструмлення. Для міст критично важливо мати запаси пального, резервні насоси, автономне живлення для котелень і чіткий порядок взаємодії аварійних служб.
Українська енергетика вже довела здатність відновлюватися після масштабних атак, проте це не означає, що загроза минула. Росія й надалі може намагатися використати холод, темряву та нестачу ресурсів як інструмент тиску. Відповіддю мають стати системна підготовка, розвиток розподіленої генерації, посилення протиповітряної оборони, захист ядерних об’єктів і стабільна підтримка міжнародних партнерів.
Готовність до ударів РФ визначатиметься не відсутністю пошкоджень, а здатністю швидко відновлювати роботу систем. Україна має вистояти завдяки поєднанню технологій, професіоналізму енергетиків, відповідальності громад і допомоги союзників. Світло, вода й тепло залишаються цілями російського терору, але водночас вони є показниками стійкості держави та її здатності протистояти агресії.