Суд скасував штраф ТЦК на 17 тисяч гривень: що вирішили у справі про повістку

Військовозобов’язаний громадянин домігся скасування штрафу територіального центру комплектування та соціальної підтримки у розмірі 17 тисяч гривень. Причиною спору стала повістка, яку, за твердженням ТЦК, чоловікові направили поштою. Сам громадянин заперечував, що отримував документ, і наголошував: поштове відправлення повернулося відправнику, а належних доказів його вручення або фактичного повідомлення про виклик немає.

Суд, розглядаючи позов, звернув увагу не лише на сам факт направлення кореспонденції, а й на те, чи міг орган підтвердити дотримання всієї процедури притягнення до адміністративної відповідальності. У підсумку постанову про накладення стягнення скасували, а провадження у справі припинили через відсутність належно доведеного складу адміністративного правопорушення.

Як виникла справа про штраф за неявку

Територіальний центр комплектування вказував, що чоловік не прибув за викликом, який йому нібито надіслали засобами поштового зв’язку. На цій підставі у липні 2026 року посадові особи ТЦК винесли постанову про адміністративне стягнення. Сума штрафу становила 17 тисяч гривень, що відповідає розміру санкції, передбаченої за порушення правил військового обліку або законодавства про мобілізацію за обставин, які розглядалися у цій справі.

Позивач не погодився з рішенням. Він пояснив, що повістки особисто не отримував, не відмовлявся від її одержання та не мав підтвердженої інформації про дату і місце явки. Поштове відправлення, як зазначалося під час розгляду, повернулося назад відправнику. Це, на думку чоловіка, свідчило про відсутність факту вручення документа.

Окремо громадянин зазначав, що після того, як дізнався про звернення до поліції через нібито невиконання вимог ТЦК, він самостійно прибув до центру комплектування 16 липня. Там він надав письмові пояснення щодо ситуації. Проте навіть після цього посадові особи винесли постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності.

На момент виникнення спору чоловік також мав відстрочку від мобілізації, пов’язану з бронюванням за місцем роботи. Однак ключовим питанням у суді стало не саме право на відстрочку, а те, чи довів ТЦК факт належного повідомлення громадянина про виклик і його умисну неявку.

Які докази дослідив суд

Під час розгляду суд перевірив матеріали, на підставі яких було винесено постанову. З’ясувалося, що територіальний центр комплектування не надав достатніх документів, які б підтверджували направлення повістки на належну адресу та дотримання процедури повідомлення.

Зокрема, у матеріалах не було копії самої повістки з усіма необхідними реквізитами, а також переконливих підтверджень того, що поштове відправлення справді передали оператору зв’язку для доставки громадянину. Не вдалося належним чином встановити й обставини повернення листа. Сам по собі факт оформлення поштового відправлення, без доказів його вручення або обґрунтованої фіксації відмови від отримання, не завжди може свідчити про належне повідомлення особи.

Суд наголосив, що обов’язок довести правомірність постанови покладається на орган, який її виніс. Тобто саме ТЦК мав продемонструвати, що повістку оформлено відповідно до вимог, відправлено за правильною адресою, а громадянин був поінформований про необхідність явки. Якщо таких доказів немає, висновок про вчинення правопорушення не може ґрунтуватися лише на припущеннях або внутрішніх документах органу.

Суд також застосував загальний принцип, за яким сумніви щодо доведеності вини особи не можуть тлумачитися проти неї. Для накладення адміністративного стягнення необхідно встановити не тільки факт існування повістки, а й те, що військовозобов’язаний був належним чином повідомлений про виклик, розумів його зміст та без поважних причин не виконав вимогу.

Важливим для суду стало й те, що чоловік не ухилявся від контакту з ТЦК після того, як дізнався про претензії до нього. Навпаки, він самостійно прибув до установи та надав пояснення. Ця обставина не скасовує автоматично можливого порушення, але підлягає оцінці разом з іншими доказами під час визначення наявності вини.

Чим завершився розгляд позову

За результатами розгляду суд задовольнив вимоги військовозобов’язаного. Постанову ТЦК про накладення штрафу у розмірі 17 тисяч гривень скасували, а провадження у справі припинили через відсутність складу адміністративного правопорушення.

Крім того, територіальний центр комплектування зобов’язали повернути позивачеві 665,60 гривні судового збору, сплаченого під час звернення до суду. Рішення не обов’язково є остаточним, оскільки його можуть оскаржити в апеляційному порядку у встановлений законом строк.

Ця справа демонструє, що сам факт винесення постанови ТЦК не позбавляє громадянина права оскаржити її в суді. Водночас рішення не означає, що будь-який штраф за неявку можна скасувати лише на підставі заяви про неотримання повістки. Суд у кожному випадку окремо перевіряє адресу відправлення, спосіб доставки, зміст документа, дані поштового оператора, факт вручення або відмови від отримання, а також пояснення самого військовозобов’язаного.

Для законності стягнення важливо довести весь ланцюг подій: існування правильно оформленої повістки, її належне направлення, повідомлення особи про виклик і безпідставну неявку. Якщо хоча б одна з ключових обставин не підтверджена документально, постанова може бути визнана необґрунтованою.

Водночас військовозобов’язаним варто зберігати документи, що підтверджують наявність відстрочки, бронювання, зміну адреси, отримання або повернення поштової кореспонденції. У разі складання постанови громадянин має право ознайомитися з матеріалами справи, надати пояснення, подати докази та звернутися із позовом про скасування штрафу.

Судове рішення у цій справі стосується конкретних обставин і не створює автоматичного правила для всіх подібних ситуацій. Однак воно вкотре підтверджує: адміністративне стягнення має ґрунтуватися на належних і допустимих доказах, а орган державної влади повинен чітко обґрунтувати, чому особу вважають винною у порушенні вимог військового обліку.