Дата публікації Стане «опущеним паханом»? Чому путін не йде на мирні перемовини з Зеленським
Опубліковано 15.01.26 16:03
Переглядів статті Стане «опущеним паханом»? Чому путін не йде на мирні перемовини з Зеленським 45

Стане «опущеним паханом»? Чому путін не йде на мирні перемовини з Зеленським

Поділитися цією новиною в Facebook Поділитися цією новиною в Twitter Поділитися цією новиною в Twitter

Війна в Україні поставила на карту не лише території та людей, але й репутацію світових лідерів. Під питанням — чому російський керівник відмовляється від прямих переговорів, і чому пропозиції про мирні зустрічі регулярно відхиляються. Аналіз рішень показує, що мова йде не тільки про геополітику, а й про особисту логіку влади, страх втратити обличчя та збереження впливу серед умовної «свити».

Стане «опущеним паханом»? Чому путін не йде на мирні перемовини з Зеленським

На перший погляд відмова від переговорів виглядає як прагматичне політичне рішення. Проте під шарами стратегічних міркувань видніються глибші мотивації. По-перше, путін — фігура, яка багато років будувала образ силового, непохитного керівника. Для нього питання реноме в очах колег по службі та ветеранів структур безпеки, зокрема вихідців із КДБ, має першочергове значення. Будь-яка поступка, особливо в публічному форматі, може бути сприйнята як втрата статусу і вивести його з ролі недоторканого «господаря» у внутрішньому дискурсі.

По-друге, переговори вимагають демонстрації компромісності. Для режиму, який десятиліттями будував легітимацію через силу й контроль наративу, визнання помилок чи необхідність відмовитися від частини цілей означає підрив самої логіки управління. Саме тому мирні перемовини ризикують не лише привести до домовленостей на папері, а й відкрити канал критики всередині еліт і серед населення.

Особиста логіка і страхи режиму

Усе, що стосується особи лідера, переплетено з механізмами виживання владної верхівки. Для путіна рішення про зустріч з Зеленським означало б показову сцену, де оцінюють і порівнюють — хто сильніший, хто поступається. В умовах, коли образ лідера тримається на міфі непомильності, будь-який натяк на «поступку» може сприйматися як сигнал слабкості. Це важливо не лише для міжнародних гравців, а й для тих, хто сьогодні формує підтримку всередині країни: військові, силовики, бізнес-структури, інформаційні майданчики.

Крім того, переговори зазвичай передбачають компромісні гарантії безпеки, міжнародні механізми контролю та потенційні санкційні умови. Прийняття подібних умов могло б створити юридичні та політичні ризики для режиму — від питання відповідальності до втрати «прав до наративу» про війну. Тому відсутність діалогу часто є інструментом, покликаним зберегти статус-кво, а не лише технічною неможливістю зустрітися.

Внутрішні еліти, міжнародний контекст і можливі наслідки

Не можна ігнорувати роль внутрішніх еліт. Вони зацікавлені у збереженні потоків ресурсів, політичного впливу й контрольованого порядку. Для багатьох представників військово-промісного комплексу чи посадовців перехід від війни до швидкого миру означає загрозу їхнім бізнес-інтересам та соціальному статусу. Тому вони чинять тиск на лідера, щоб уникати прямих перемовин, які можуть вести до прозорих результатів і підзвітності.

Зовнішній тиск і роль третіх сторін також мають значення. Кожна зустріч відбувається в контексті міжнародних відносин, санкцій та репутаційних ризиків. Для путіна прийняття умов, які б влаштовували Захід або сусідні країни, могло поставити під сумнів стратегію та довгострокові цілі російської зовнішньої політики. Водночас відмова від діалогу посилює ізоляцію, підсилює санкційний тиск і створює довгострокові витрати.

Які можуть бути наслідки такої політики? У короткій перспективі збереження образу сильної руки дає внутрішню стабільність режиму. У середньостроковій — посилюється міжнародна ізоляція, економічний тиск і ризики ескалації. У довгостроковій — потенційне підривання легітимності в очах нових поколінь і можливість внутрішньої дестабілізації, коли витрати війни перевищать вигоди для еліт.

Отже, відмова від прямих переговорів — це комбінація страху втратити обличчя, бажання зберегти контроль над наративом і внутрішнього тиску еліт, а не лише просте небажання сісти за стіл. Поки вартість компромісу для режиму вища за вартість ізоляції, шанс на повноцінний мирний діалог залишається мінімальним. Тим не менш, зміни в економічному, політичному чи міжнародному балансі сил можуть раптово змінити цю рівновагу, відкривши шлях до реальних мирних перемовин між путіним і Зеленським.