Маломобільних ВПО нікуди евакуювати: Безгін розповів про дефіцит місць

Для людей, які залишають прифронтові громади через постійні обстріли та загрозу окупації, евакуація не завершується після виїзду з небезпечної території. Особливо складною залишається ситуація для внутрішньо переміщених осіб з інвалідністю, літніх людей, пацієнтів із хронічними захворюваннями та тих, хто потребує постійного догляду. У західних областях України нині бракує місць, де такі громадяни могли б отримати не лише дах над головою, а й необхідну медичну та соціальну підтримку.

Про проблему заявив міністр у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України Віталій Безгін. За його словами, нестача спеціально облаштованих місць стала одним із найбільших викликів для держави та місцевої влади. Через це організація виїзду мешканців із найбільш небезпечних районів часто ускладнюється, а окремі родини змушені довше залишатися поблизу зон бойових дій.

Чому евакуація маломобільних людей є складнішою

Звичайне переміщення людини до іншого населеного пункту не розв’язує всіх проблем, якщо вона не може самостійно пересуватися, потребує спеціального харчування, регулярного прийому ліків або цілодобового нагляду. Для таких громадян необхідні приміщення без бар’єрів, доступні санітарні кімнати, медичний персонал, засоби реабілітації та працівники, які можуть допомогти з повсякденними потребами.

Віталій Безгін зазначив, що після початку роботи нової команди міністерства було проведено аудит наявних можливостей. Конкретної кількості людей, які очікують на відповідне розміщення, посадовець не назвав, однак наголосив, що йдеться про масштабну проблему. Дефіцит місць для людей з інвалідністю та тих, хто потребує додаткового піклування, безпосередньо впливає на темпи евакуації.

Найгостріше це відчувають громади Харківщини, Херсонщини та інших прифронтових регіонів. Там евакуаційні групи регулярно стикаються із ситуаціями, коли вивезти людину можливо, але одразу знайти для неї належні умови проживання в іншій області — ні. У результаті близькі змушені самостійно шукати варіанти розміщення, звертатися до волонтерів або перевозити родичів між кількома населеними пунктами.

Окремою проблемою залишається евакуація цілих родин. Якщо серед членів сім’ї є людина, яка потребує догляду, розселення окремо може створити додаткові труднощі. Близькі не завжди погоджуються на переїзд без гарантії, що залишатимуться разом і матимуть доступ до необхідних послуг. Саме тому місця для маломобільних громадян мають передбачати можливість проживання супроводжуючих осіб.

Уряд планує змінити правила розподілу відповідальності

Одним із напрямів роботи уряду є підготовка змін до правил евакуації. Очікується, що оновлений підхід має чіткіше визначити обов’язки центральних органів влади, областей і громад, які приймають переселенців. Йдеться не лише про організацію транспорту, а й про подальше розміщення, соціальний супровід та забезпечення базових потреб евакуйованих.

Нині частина відповідальності фактично лягає на місцеву владу та громадські організації. Проте можливості громад дуже різняться. Одні мають підготовлені центри та досвід роботи з людьми, які потребують догляду, а інші не володіють ані необхідними приміщеннями, ані достатньою кількістю працівників. Через це система прийому переселенців працює нерівномірно.

Чіткий розподіл відповідальності між регіонами має допомогти уникнути ситуацій, коли евакуація організована, але місця для проживання не підготовлені. Водночас самих нормативних змін буде недостатньо без фінансування, підготовки персоналу та постійного контролю за умовами перебування людей.

Важливим завданням також є створення актуальної інформації про вільні місця. Координаційні служби повинні розуміти, де є приміщення для людей на кріслах колісних, лежачих пацієнтів або громадян, які потребують медичного спостереження. Це дозволило б швидше спрямовувати евакуаційні колони та заздалегідь планувати маршрути.

Транзитні центри та пошук додаткових місць

За словами міністра, держава працює над відкриттям нових транзитних центрів і збільшенням кількості місць для розміщення. Такі об’єкти мають стати проміжною ланкою між небезпечними районами та громадами, де переселенці зможуть жити довше. У транзитних центрах люди можуть отримати первинну допомогу, пройти реєстрацію, оформити необхідні документи та визначити подальше місце проживання.

Відкриття таких центрів особливо потрібне під час масових евакуацій, коли кількість людей, які залишають небезпечні населені пункти, різко зростає. Без проміжної інфраструктури приймаючі громади можуть швидко вичерпати власні ресурси. Для маломобільних переселенців це створює додаткові ризики, адже тривале очікування в дорозі або перебування у непристосованому приміщенні може погіршити їхній стан.

Безгін повідомив, що в цьому напрямі значну роль відіграють партнерські організації та фонди, зокрема ті, що працюють за міжнародної фінансової підтримки. За їхньої допомоги можна ремонтувати будівлі, закуповувати обладнання, облаштовувати спальні місця та санітарні зони. Проте така співпраця не повинна замінювати державну систему, а має доповнювати її.

Потреба в додаткових місцях зберігатиметься доти, доки тривають бойові дії та евакуація з прифронтових громад. За даними представників місцевої влади, лише Харків прийняв сотні тисяч внутрішньо переміщених осіб, серед яких є десятки тисяч дітей. Місто та інші регіони продовжують приймати людей, однак навантаження на житлову, медичну й соціальну інфраструктуру постійно зростає.

Для розв’язання проблеми необхідні одночасно кілька кроків: створення мережі доступних установ, підготовка фахівців із догляду, забезпечення транспорту для людей з інвалідністю та підтримка родин, які супроводжують маломобільних громадян. Не менш важливо, щоб евакуація відбувалася завчасно, а не в останній момент, коли обстріли вже унеможливлюють безпечний виїзд.

Дефіцит місць для переселенців, які потребують особливих умов, є не лише питанням логістики. Це виклик для всієї системи соціального захисту. Від того, наскільки швидко держава та громади зможуть створити належні умови, залежить безпека тисяч людей, які змушені залишати свої домівки через війну.