Зоряна Білокрай
Війна в Україні змінюється не лише через нові види озброєння, а й через інший підхід до ведення бойових дій. Одним із ключових напрямів найближчого майбутнього може стати боротьба за контроль над так званим малим небом — простором на невеликій висоті, де працюють розвідувальні, ударні та розвідувально-ударні безпілотники. Саме перевага в цьому сегменті здатна суттєво впливати на ситуацію на передовій.
Командувач Національної гвардії України Олександр Півненко прогнозує, що наступний етап війни буде значною мірою пов’язаний із дронами, роботизованими платформами та системами штучного інтелекту. За його словами, класичні військові спеціальності нікуди не зникнуть, однак дедалі більше завдань виконуватимуть дистанційно керовані або автономні комплекси.
Що означає боротьба за мале небо
Поняття малого неба охоплює повітряний простір, у якому діють переважно безпілотники тактичного рівня. Це розвідувальні квадрокоптери, ударні FPV-дрони, баражувальні боєприпаси, засоби коригування артилерії та інші апарати, здатні працювати безпосередньо над лінією зіткнення. Їхнє завдання полягає не тільки в ураженні цілей, а й у постійному спостереженні за переміщеннями противника.
Перевага в малому небі дає військам можливість швидше виявляти цілі, точніше коригувати вогонь і зривати пересування ворога. Підрозділ, який бачить поле бою в режимі близькому до реального часу, отримує додаткові секунди для ухвалення рішень. На сучасному фронті цього може бути достатньо, щоб зупинити штурм, знищити техніку або не допустити підвезення боєприпасів.
Водночас боротьба за повітряний простір на малих висотах передбачає не лише нарощування власного дронового парку. Важливими залишаються засоби радіоелектронної боротьби, мобільні комплекси протиповітряної оборони, системи виявлення та підготовка операторів. Сторона, яка зможе швидко запускати безпілотники й ефективно протидіяти ворожим апаратам, матиме помітну перевагу на окремих ділянках фронту.
Олександр Півненко наголошує, що традиційні складові війська продовжать відігравати важливу роль. Танкові підрозділи, протитанкові розрахунки, піхота та протиповітряна оборона залишаються необхідними для утримання й звільнення територій. Проте їхня робота дедалі тісніше поєднуватиметься з можливостями безпілотних систем.
Дрони, роботи та штучний інтелект на фронті
Однією з головних тенденцій стає поширення наземних роботизованих комплексів. Такі платформи можуть перевозити боєприпаси, доставляти спорядження на позиції, евакуювати поранених, вести розвідку або виконувати бойові завдання. Їх використання дає змогу зменшити ризики для військовослужбовців на найбільш небезпечних маршрутах.
За прогнозом командувача НГУ, розвиток технологій може дозволити роботизованим системам самостійно долати заздалегідь визначені маршрути. Оператор у такому випадку не муситиме постійно керувати платформою вручну, а зможе контролювати її рух, втручатися в нестандартних ситуаціях і виконувати кілька завдань одночасно.
Штучний інтелект не обов’язково повністю замінює людину, але здатен перебрати на себе частину рутинної роботи. Йдеться про розпізнавання об’єктів, побудову маршруту, аналіз відеопотоку, виявлення підозрілої активності та допомогу в навігації. Для фронту це особливо важливо, адже оператори часто працюють під значним психологічним навантаженням і в умовах дефіциту часу.
Подібні рішення вже використовуються, однак їхня ефективність поки залежить від багатьох чинників. На роботу безпілотників впливають погодні умови, рельєф, перешкоди для зв’язку та активність засобів радіоелектронної боротьби. Тому повна автономність залишається складним технологічним завданням, яке потребує подальших випробувань і вдосконалення.
Окремий напрям — дистанційне управління важкою технікою. У перспективі оператор може перебувати на безпечнішій відстані від лінії зіткнення, тоді як роботизована платформа виконуватиме завдання без екіпажу всередині. Такий підхід потенційно дозволяє зберегти життя військових і водночас використовувати потужність броньованих машин.
Технології як спосіб зберегти людей
Однією з причин прискорення роботизації є необхідність зменшити втрати особового складу. Тривала війна створює значне навантаження на людський ресурс, а підготовка досвідченого військового потребує часу. Якщо частину небезпечних завдань зможуть виконувати дрони та наземні роботи, це допоможе знизити ризики для військовослужбовців.
Водночас технології не скасовують потреби в підготовлених фахівцях. Армія майбутнього потребуватиме операторів безпілотників, інженерів, аналітиків даних, спеціалістів із кібербезпеки та військових, здатних працювати у змішаних підрозділах. Ефективність роботизованої системи визначатиметься не лише її технічними характеристиками, а й тим, наскільки добре вона інтегрована в загальну структуру управління.
Півненко також звертає увагу на демографічний вимір війни. Загибель і поранення молодих українців позначаються не тільки на обороноздатності держави в конкретний момент, а й на її майбутньому. Саме тому пошук способів зберегти життя людей стає стратегічним завданням. Безпілотні та роботизовані комплекси можуть бути одним із таких інструментів, хоча не є універсальним вирішенням усіх проблем.
Очікується, що вже найближчого літа окремі наземні роботизовані комплекси та дронові системи можуть почати виконувати завдання на штатній основі. Це означає перехід від поодиноких експериментів до системного застосування технологій у військах. Однак масштабування вимагатиме стабільного виробництва, надійного зв’язку, уніфікації обладнання та постійного навчання персоналу.
Мале небо стає окремим фронтом, де змагаються швидкість, точність і здатність адаптуватися. Перевага в ньому не формується одним типом дрона чи окремою розробкою. Вона залежить від поєднання розвідки, ударних можливостей, протидії ворожим апаратам, штучного інтелекту та професійної роботи операторів. Саме тому майбутнє бойових дій визначатиметься не відмовою від класичної армії, а її глибоким поєднанням із новими технологіями.