Котлета по-київськи: звідки ця страва й як її намагалися вкрасти росіяни

Історія однієї страви може багато розповісти про національну пам'ять, політику та боротьбу за культурну ідентичність. Саме такою стала доля котлети по-київськи — не лише кулінарною легендою, а й символом, довкола якого точаться суперечки й інформаційні війни. Унікальний рецепт дозволяє відчути смак цієї страви будь-де у світі, але питання, кому належить право назвати її своєю, виходить за межі кухні.

Котлета по-київськи: звідки ця страва й як її намагалися вкрасти росіяни

Котлета по-київськи історично пов'язана з кулінарними школами Києва початку XX століття, з ресторанами й кулінарними інноваціями, де класичне поєднання ніжної курятини та вершкового масла у середині стало візитівкою. Хоча подібні рецепти можна знайти в різних кухнях Європи, саме київська версія набула широкої популярності в Російській імперії та пізніше в СРСР. Саме тому й почалися суперечки: чи є це українською стравою, чи її можна приписувати московській традиції.

Управління культурною пам'яттю стає політичним інструментом. Коли говоримо про рецепт, маємо на увазі не тільки кулинарію, а й право на культурну історію. В останні роки російські державні й прокремлівські медіа систематично намагалися представити низку елементів спільної спадщини як частину «російської культури», серед яких опинялася й котлета по-київськи. Ці спроби — частина ширшої політики культурної апропріації, спрямованої на ерозію української ідентичності.

Походження, рецепт і як рецепт став політичною мішенню

Ті, хто вивчає кулінарну історію, зазначають, що сучасна версія котлети по-київськи сформувалася під впливом європейських технік: відбивна, начинка з вершкового масла та панірування. Проте саме київські кухарі вдосконалили її до форми, яку ми знаємо сьогодні. Унікальний підхід до приготування — від ретельного відбивання філе до охолодження начинки й швидкого обсмажування — робить смак впізнаваним у будь-якій точці світу.

Політичний вимір виник тоді, коли почалися спроби офіційного присвоєння авторства. Прокремлівські інформаційні кампанії, публікації в кулінарних книгах та телепрограми час від часу подавали страву як «російську класіку», і це супроводжувалося математикою історичних перекручувань: тиражування неперевірених тверджень, ігнорування місцевих джерел, маніпуляція архівами.

Такі дії не лише образили українське культурне середовище, а й мали реальні наслідки: зростання тиску на міжнародні інституції, спроби зареєструвати торгові марки чи гастрономічні символи з приписуванням походження, а також використання кулінарних наративів у гібридних інформаційних операціях. У цьому контексті рецепт перестає бути приватним, а стає політичним активом.

Водночас українські шеф-кухарі, гастрономічні ініціативи та діаспора активно відстоюють право на історичну правду. Публікації, реконструкції старих рецептів та відкриті дискусії в пресі допомагають відновити контекст походження страви. При цьому важливо не тільки говорити про авторство, а й використовувати кулінарію як засіб культурної дипломатії: фестивалі, гастротури та освітні проєкти демонструють автентичність і багатство української кухні.

Зрештою, питання про те, кому належить котлета по-київськи, виходить за рамки гастрономії. Це історія про те, як культура стає полем битви в інформаційних війнах, і як важливо зберігати та документувати свою спадщину. Унікальний рецепт дозволяє відчути смак цієї страви незалежно від кордонів, але історична чесність і повага до джерел — ось що має визначати належність культурних символів.

Україна сьогодні не лише відстоює територіальну цілісність, а й бореться за право на власну культурну пам'ять. Кожна відкрита дискусія, кожен опублікований архівний документ і кожен фестиваль, присвячений національній кухні, посилюють позицію: культурна спадщина — не предмет для політичних маніпуляцій. І коли світ куштує котлету по-київськи, важливо пам'ятати не лише смак, а й історію, яка за цим смаком стоїть.