Дві села в Україні з назвами, що стають матюками

Через дотепні курйози з вказівниками та постійні підкручування табличок два невеликі населені пункти в Україні вже кілька років привертають увагу ЗМІ та соцмереж. Місцеві жителі сперечаються не лише через гумор, а й через питання честі, туристичного іміджу та фінансів на заміну знаків. У цій статті розповімо, де розташовані ці села, що саме спричиняє конфлікти, і які рішення пропонують місцева влада та активісти.

Йдеться про два невеличкі села, одне з яких розташоване в західній частині країни, інше — на центральному регіоні. Перше, умовно назвемо його «Веселівка», знаходиться в одній з районних рад Івано‑Франківської області, поряд із трасою, якою щодня проїжджають сотні водіїв. Друге, умовно «Ставок», розташоване в центральній Україні — близько 40 км від обласного центру і має активну громаду. Саме поєднання коротких назв, місцевих топонімів і творчих жартів призвело до того, що написи на вказівниках часто змінюють так, що вони нагадують бранні вирази.

На перший погляд, витівки зі знаками — це справа для комедійних роликів в інтернеті. Але для місцевих рад питання набрало серйозного характеру. У Веселівці активісти натягають, що неправильні вказівники псують репутацію села, відлякують сімейний відпочинок та шкодять місцевому бізнесу, який розвивають за рахунок невеликого, але стабільного потоку туристів. У відповідь частина мешканців каже, що це — «народна дипломатія» проти бюрократії і сірого повсякдення.

У Ставку конфлікт набув іншого виміру: з одного боку — місцева молодь, яка жартує з вивісок і бачить у цьому спосіб привернути увагу до села; з іншого — старші мешканці й депутати, які вважають жарт недостойним. До суперечки долучаються районні чиновники, дільничні поліцейські та навіть медіа, а питання фінансування заміни вказівників перетворюється на предмет політичних баталій під час сесій сільради.

Щоб вийти із замкненого кола сварок, експерти радять кілька практичних кроків. По‑перше, встановити більш міцні та захищені знаки, які важче піддаються вандалізму. Це додаткові кошти в бюджеті громади, але вони можуть зменшити частоту інцидентів. По‑друге, провести громадські слухання: дати можливість мешканцям висловити позиції з приводу іміджу села і способів вирішення проблеми. Такі слухання можуть зменшити градус конфлікту і перенаправити енергію в конструктивне русло.

Інший варіант — перетворити курйоз на ресурс. Деякі громади в Україні остаточно вписують елементи гумору в туристичні маршрути, створюючи фотозони, офіційні арт‑об'єкти та брендовані сувеніри. Такий підхід вимагає продуманої комунікації і згоди мешканців, але він може приносити доходи і привертати увагу в позитивному контексті. Зауважимо, що цей шлях неприйнятний для всіх населених пунктів — в кожному випадку потрібно враховувати культурні та моральні норми громади.

Юридично питання вандалізму зі знаками також вирішується: якщо порушення систематичні, місцева поліція може фіксувати факти і розпочинати відповідні провадження. Однак практика показує, що такі справи рідко доходять до серйозних санкцій — часто через складнощі з установленням винних або через небажання мешканців ескалувати конфлікт до кримінальної площини.

У підсумку, причиною регулярних сварок є не тільки самі написи на табличках, а ширше — питання місцевої ідентичності, контролю над простором та ролі громади в ухваленні рішень. Вирішити це можна через діалог, інвестиції в інфраструктуру та, за потреби, через перетворення курйозу на позитивний елемент місцевої стратегії розвитку. Найголовніше — знайти баланс між гумором і повагою до інтересів усіх мешканців.