Тиск на Росію та путіна досі не дав бажаного результату, але ситуація не безнадійна. Існують реалістичні шляхи, за якими Україна може не тільки перемогти у війні, але й зробити так, щоб ризик нового нападу став мінімальним. Аналітики говорять про два основні сценарії, кожен із яких вимагає чітких політичних рішень, координації з партнерами та внутрішніх реформ.
«Є два сценарії». Як Україна може виграти війну без загрози нового нападуПерший сценарій базується на посиленні обороноздатності та тривалій міжнародній солідарності. Він передбачає кроки, які дали б змогу Україні не лише відбити поточні загрози, а й закласти довгостроковий механізм стримування. Другий сценарій орієнтований на політичне та економічне виснаження агресора, що підсилюється юридичними та інституційними гарантіями безпеки для нашої держави. Обидва сценарії взаємопов’язані і найефективніші в комплексі.
Сценарій 1 — оборонна сила, альянси та безпекові гарантіїУ межах цього сценарію ключове значення має створення стійкої багаторівневої оборони. Перший елемент — модернізація Збройних сил: оснащення сучасними засобами ППО, розвідки, кіберзахисту та складними системами логістики. Другий елемент — інтеграція з партнерами. Стійка та постійна військова допомога від союзників, спільні навчання, обмін розвідданими та передача технологій підвищують бар’єр для повторної агресії.
Третій елемент — юридичні та політичні гарантії. Формат довгострокових безпечних гарантій, заключені дипломатичні угоди з чіткими механізмами реагування на порушення, посилення санкційних режимів та міжнародне присутність на кордонах — усе це знижує ймовірність повернення до війни. У цьому контексті роль міжнародних інституцій та гарантій, які можуть бути реалізовані через ООН, ЄС або коаліції держав, є вирішальною.
Сценарій 2 — економічне та політичне виснаження агресора, правова відповідальністьДругий сценарій передбачає використання інструментів, що підривають здатність агресора планувати та фінансувати наступні операції. Це посилення санкцій, відключення від фінансових і технологічних ринків, а також цілеспрямований тиск на енергетичну інфраструктуру та військово-промисловий комплекс супротивника. У поєднанні з розвідувальними операціями та інформаційним протистоянням це значно зменшує стратегічний потенціал противника.
Не менш важливим є домагання юридичної відповідальності: міжнародні трибунали, кримінальні справи проти ключових осіб, конфіскація активів, використання механізмів репарацій. Це створює додатковий фактор стримування, адже витрати агресії стають довгостроковими і неприйнятними для подальшої ескалації.
Ключовий компонент обох сценаріїв — внутрішня стійкість України. Економічна реформа, боротьба з корупцією, посилення критичної інфраструктури та енергетичної безпеки роблять країну менш вразливою до зовнішнього тиску. Соціальна згуртованість, ефективна мобілізація ресурсів та адаптивне управління ризиками створюють основу для стійкої оборони і швидкого відновлення після ударів.
Також важливо розвивати дипломатичні ініціативи, які залучають регіональних і глобальних акторів до процесу гарантування безпеки. Дипломатія має забезпечити широке коло партнерів, які готові не лише говорити, але й діяти у випадку нової агресії.
Найбільш реалістичний і стійкий шлях до перемоги — поєднання двох сценаріїв: посилення оборони і одночасний структурний тиск на агресора. Саме такий підхід робить новий напад економічно і політично невигідним, а його здійснення — надто ризикованим.
Отже, перемога для України — це не лише відновлення територіальної цілісності, а й створення системи, яка виключає повернення до війни. Комплекс заходів, що включає військові реформи, міжнародні гарантії, санкційний та юридичний тиск, а також внутрішню стійкість, — ось маршрут до безпечного майбутнього без загрози нового нападу.