Жорсткий фінмоніторинг: банки як каральні органи

Урядовий проєкт змін до правил фінансового моніторингу викликав хвилю занепокоєння серед громадян і бізнесу. Якщо ініціативи будуть прийняті в запропонованій формі, роль банків у повсякденному житті українців може змінитися радикально — від сервісних установ до інструментів жорсткого контролю. Що саме пропонується, які наслідки це матиме для простих людей і малих підприємств, і чи існують альтернативи — розбираємо далі.

Заміри урядових ініціатив свідчать про намір посилити фінмоніторинг і розширити перелік транзакцій, що підлягають автоматичному або ручному аналізу. Пропонуються низка заходів: зниження порогів для звітності, розширення переліку підстав для ідентифікації клієнта, обов’язкове збереження детальних цифрових слідів платежів і оперативний обмін інформацією між фінансовими установами та контролюючими органами. Це означає, що майже кожна операція може опинитися в полі зору банку як агента контролю.

Для виконання таких вимог банкам доведеться впроваджувати розширені системи аналітики, автоматичного розпізнавання аномалій і ризик-скорингу. Водночас збільшується навантаження на відділи комплаєнсу, зростуть витрати на інфраструктуру і навчання персоналу. У підсумку ці витрати можуть бути перелаштовані на клієнтів у вигляді комісій або обмежень сервісів.

Перший очевидний ризик — порушення конфіденційності та зростання ймовірності помилкових блокувань рахунків. Автоматичні системи формують алерти на основі алгоритмів, які не завжди враховують контекст: зарплатні перекази, благодійні транзакції, перерахування родині за кордон або сезонні операції малого бізнесу можуть бути визнані підозрілими. Наслідок — затримки платежів, необхідність додаткового підтвердження, відмова у сервісі без пояснень.

Другий — тиск на малий та середній бізнес. Для підприємців кожна затримка платежу або вимога надати додаткові документи означає ризик зриву контрактів і втрату клієнтів. Зросте адміністративне навантаження на ФОП та стартапи, що працюють із готівкою або часто отримують дрібні перекази.

Третій — потенційні зловживання зі сторони державних органів або третіх осіб. Широкий доступ до детальних фінансових даних громадян підвищує ризик витоку інформації, її використання не за призначенням або політично мотивованого тиску. Паралельно з цим може погіршитися довіра до банківської системи загалом: люди будуть шукати обхідні шляхи, що ризикує підвищити рівень «тіньових» фінансових потоків.

Не можна ігнорувати економічні наслідки: зростання витрат банків на відповідність новим правилам, можливі обмеження доступу до фінансових продуктів для «ризикових» категорій клієнтів, а також уповільнення інновацій в цифрових платежах через додаткові регуляторні бар’єри.

Разом з тим, прихильники посилення контролю підкреслюють, що мета — боротьба з відмиванням коштів, фінансуванням тероризму та ухиленням від сплати податків. Однак питання стоїть у балансі між безпекою і правами громадян, між ефективністю і витратністю заходів.

Які можливі шляхи пом’якшення негативних наслідків? По-перше, чітке визначення критеріїв ризику з прозорими механізмами оскарження рішень банку. По-друге, інвестиції в якісні рішення зі збереженням приватності: наприклад, впровадження технологій, що дозволяють анонімізувати частину даних при збереженні аналітичної корисності. По-третє, підтримка малого бізнесу через спрощені процедури та адаптовані пороги звітності для дрібних операцій.

Нарешті, важливою є комунікація: громадяни мають отримати зрозумілі пояснення, які дані збираються, з якою метою і як довго зберігатимуться. Без цього прямо зростає недовіра і ризик соціального відторгнення нововведень.

Підсумовуючи, посилення фінмоніторингу може допомогти боротися з фінансовими злочинами, але лише за умови збалансованого підходу. Якщо ролі банків перетворять їх на фактичних наглядачів без адекватних механізмів захисту прав клієнтів, наслідки для приватності, бізнес-клімату та довіри до інституцій будуть вкрай негативними. Тому під час обговорення змін важливо відстоювати прозорі критерії, захист персональних даних та механізми оперативного вирішення спорів між клієнтом і банком.