Прогресу в деяких питаннях немає — і саме це відчуття застою визначає тон дискусій про можливий мир між Україною та росією. Кожен новий раунд переговорів супроводжується сподіваннями, які швидко змінюються на реалізм: що саме гальмує процес, які ключові питання залишаються без вирішення і чи існує реальна дорожня карта до довготривалого припинення вогню?
Що гальмує мир між Україною та росією: які питання найспірнішіНа перший погляд, причин багато, але їх можна згрупувати. По-перше, це питання територіальної цілісності України. Для багатьох українців будь-які переговори, які не включають повернення контролю над Кримом і частинами Донбасу, є неприйнятними. По-друге, потрібні чіткі гарантії безпеки, яких Україна не готова віддавати в обмін на тимчасове припинення вогню. По-третє, існує глибока криза довіри: обстріли, саботаж і інформаційна війна підривають навіть мінімальні домовленості.
Не менш важливим є питання покарання за агресію та відновлення справедливості. Для України важливі не лише компенсації та репарації, а й юридична відповідальність за воєнні злочини. росія, у свою чергу, не готова визнавати відповідальність у форматі, який вимагатиме ширших політичних і матеріальних наслідків. Це створює прірву між позиціями сторін і робить компроміс надзвичайно болісним.
Ключові спірні пункти переговорівУ центрі конфлікту перебувають кілька конкретних тем. Перша — виведення військ і розмінування. Україна вимагає повернення контролю над кордоном та відведення російських сил, що є базовою умовою для відновлення суверенітету. Друга — статус окупованих територій: питання місцевого самоврядування, амністії, виборів і права громадян на безпечне життя. Третя — механізми контролю за виконанням угод: міжнародні спостерігачі, миротворчі контингенти і юридичні інституції.
Також важливу роль відіграють санкції та їх скасування. Для західних партнерів скасування обмежувальних заходів має бути пов’язане з реальними діями, а не деклараціями. Це означає, що будь-яка угода повинна мати чіткі етапи, інструменти верифікації і гарантії невідворотності наслідків у випадку зриву домовленостей.
Не можна ігнорувати й внутрішньополітичні фактори. Політична воля в Києві залежить від підтримки суспільства, а в Москві — від внутрішньої легітимації рішень. Обидві сторони мають свої «червоні лінії», через які ключові гравці не готові переступати. Це робить компроміси складнішими, особливо під впливом медіа та емоційних настроїв населення.
Що може змінити динаміку: реалістичні кроки для просування мируНайреалістичніший шлях — поетапний підхід з чіткими гарантіями і зовнішнім контролем. Перший етап може включати стійке припинення вогню і обмін полоненими як знак доброї волі. Далі — розгортання міжнародної місії з мандатом на контроль за відведенням військ і безпекою. Паралельно потрібно працювати над економічними механізмами відбудови та початковими формами юридичної відповідальності за воєнні злочини без автоматичного застосування тотальних санкцій.
Важливо, щоб у процес були залучені надійні посередники та гаранти — країни і міжнародні організації з довірою обох сторін. Оптимально, якщо роль посередника виконують незаангажовані інституції з сильними моніторинговими можливостями. Також ключова умова — прозорість переговорів для громадськості, щоб мінімізувати простір для маніпуляцій і дезінформації.
Втім, будь-який план залежить від політичної волі. Поки що прогресу в деяких питаннях немає, і це змушує шукати компроміси, які б зберегли безпеку й суверенітет України, надали гарантії для регіональної стабільності і врахували міжнародні правові норми. Без такого балансу гарантій будь-які швидкі угоди ризикують виявитися тимчасовими і крихкими.
Підсумовуючи: головні перепони на шляху миру — це суміш геополітики, територіальних претензій, юридичної відповідальності та дефіциту довіри. Лише поєднання поетапних дій, сильних міжнародних гарантій і політичної сміливості з обох боків може змінити стагнацію на реальний мирний процес.