Історики пропонують щонайменше три версії походження назви Бердичів. Кожна з них має свій історичний контекст, лінгвістичні підстави та політичні наслідки для локальної пам'яті. У цій статті ми розглянемо найпопулярніші припущення, проаналізуємо джерела й спробуємо зрозуміти, чому саме питання походження назви міста викликає інтерес не лише краєзнавців, а й громадськості й політиків.
Версія 1: географічна назва — від обриву або берегової формиОдна з найпростіших і найпоширеніших версій пов'язана з природним ландшафтом. За цією версією, назва пов'язана з особливою формою річкового берега або обриву, що вирізнявся на місцевості. Подібні топоніми часто виникають як описові — люди називають місце за вираженою ознакою: урвище, крутий берег, скеля. У письмових джерелах XV–XVII століть збереглися назви, що вказують на подібні походження і логічно пояснюють, чому поселення могло отримати саме таку назву.
Лінгвісти наголошують, що описові назви легко закріплюються в мові населення і переходять у герменевтичний шар місцевої ідентичності. Така версія природно інтегрується у туристичні, краєзнавчі та освітні тексти, оскільки дозволяє пов'язати назву з видимими елементами рельєфу й приваблює увагу до природи регіону.
Версія 2: особисте ім'я — підданий Вітовта або місцевий князьЩе одна група гіпотез пов'язана з особистими іменами. Деякі дослідники припускають, що назва могла походити від імені або прізвиська однієї з історичних фігур — наприклад, підданого великого князя Вітовта чи іншого впливового землевласника. У середньовіччі багато поселень отримували назви від імен першопоселенців або власників землі, іменуючись за прізвиськами або родовими найменуваннями.
Архівні дані, документи про власність і старі картографічні джерела іноді підтверджують такі припущення, проте часто вони потребують додаткової філологічної інтерпретації. Політичний аспект цієї версії важливий: пов'язуючи назву з фігуру князя чи його підданого, історична пам'ять підкреслює роль великих державних інститутів у формуванні локальної культури й адміністративних зв'язків.
Версія 3: торговельні та етнокультурні зв'язки — роль татарських купцівТретя версія звертає увагу на торговельні шляхи та міжетнічні контакти. Деякі історики вважають, що назва може походити від слова, пов'язаного з товарами, ремеслом або термінами, які принесли сюди татарські купці або інші мандрівні торговці. В середньовіччі та ранньомодерний період торгівля сприяла міграції лексики й появі гібридних топонімів, що поєднують місцеві й запозичені елементи.
Археологічні знахідки, дані про ярмарки та митні пункти можуть свідчити на користь цієї версії. З іншого боку, етимологічне відтворення часто залишається спірним: слова, що звучать схоже, могли з'явитися в місцевій мові незалежно від конкретних торговців. Проте сама ідея торгового походження підкреслює важливість міста як вузла комунікації, де перетиналися різні культури й економічні інтереси.
Яка б з версій не виявилась ближчою до істини, важливо розуміти, що питання походження назви Бердичів має не лише лінгвістичне або краєзнавче значення. Воно зачіпає питання пам'яті, ідентичності та політики історії: які джерела визнаються національними, які постаті виводяться на передній план, і яким чином міські символи використовуються в сучасному публічному дискурсі.
Політичний контекст формує інтерес до тих чи інших інтерпретацій. Місцева влада, громадські організації та науковці можуть надавати перевагу версіям, які підкреслюють зв’язки з тими чи тими історичними традиціями. Водночас для жителів міста важливіші практичні аспекти: як історична інтерпретація впливає на туризм, наукові проекти та освітні програми.
Отже, питання походження назви Бердичів залишається відкритим. Подальші дослідження, зокрема аналіз старих документів, лінгвістичні порівняння та археологічні розкопки, можуть допомогти наблизитись до відповіді. Водночас важливо враховувати, що навіть різні, іноді суперечливі версії, разом утворюють багатий історичний шар, який формує сучасну ідентичність міста.